Божий Рай

 

 

 

 

                                                               
                                                                                                                   .

 

                                 Світло сяє в темряві і темряві його не перемогти (Івана 1:5)

 

   Ісус був великим учителем і, що найважливіше, Сином Бога Живого. Християни всіх конфесій глибоко шанують його та намагаються зважати на те, чого він навчав. Він передавав своїм учням і всім охочим багато істин — про свгого небесного Отця, Царство Боже та християнську поведінку. Його настанови зібрані в чотирьох Євангеліях, а чимало вчень викладено у формі притч і прикладів, що легко запам’ятовуються.

Дотримуючись його слів, людина може отримати велику користь уже в теперішньому житті. Але чи лише в цьому житті християнин може сподіватися на плоди його повчань? Адже сьогоднішнє життя багатьох людей затьмарене труднощами та стражданнями, від яких важко втекти.

Вчення Ісуса не звільняють нас від проблем, але вони допомагають їх подолати. І завдяки цьому життєвий шлях стає легшим і змістовнішим.

Однак якщо розглядати вчення Христа лише з точки зору користі для теперішнього життя, то з Божої точки зору така людина отримує від нього лише мінімальну користь. Апостол Павло прямо сказав: «Якщо ми надіємось на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші з усіх людей» (1 Кор. 15:19).

Вчення Ісуса нерозривно пов’язане з майбутніми благословеннями Небесного Царства. Тому відділяти його моральні принципи від обіцянки вічного життя — нерозсудливо. Його спражні учні, сподіваються на майбутні благословення в Божому Царстві: воскресіння до вічного життя в небесах разом з Ісусом Христом і уподібнення до нього. Всі чотири Євангелії заохочують нас прагнути цього життя в Царстві, докладаючи для цього всіх зусиль. "Починаючи від днів Івана Хрестителя й дотепер, мета, якої люди прагнуть досягти,— це небесне Царство. І досягти її зможуть ті, хто докладає для цього всіх зусиль" Матвія 11:12

Ця досконала нагорода є потужним стимулом, щоби змінювати своє життя згідно із Законом любові, який проповідував Ісус. Дехто називає його Божим вічним Законом принципів. У цьому матеріалі не буде розглянуто всі моральні настанови для християн — вони вже детально викладені в Євангеліях та апостольських посланнях. Адже без прийняття основ, неможливо здобути обіцяне.

Я ж хочу зосередитися на обіцянках, які воскреслий Ісус востаннє дав своїм вірним учням, і на тому, як він описав різні аспекти цієї нагороди. Також буде розглянуто духовну чистоту, яку має виявляти християнин, щоб бути приємним Богові. Біблія ясно вказує: недостатньо бути просто доброю людиною, щоби здобути Боже схвалення. Потрібно бути вільним від релігійної неправди та звичаїв, пов’язаних із фальшивою релігією.

У цій статті ви не знайдете розважальних біблійних історій. Натомість тут буде подано ґрунтовний огляд особливих обіцянок Ісуса для тих, хто по-справжньому йому належить. Також буде розглянуто біблійні істини, яких вам не пояснить жоден релігійний провідник, а ще — окремі догматичні питання , а також стан сучасного офіційного християнства. Адже не кожен, хто називає себе християнином, справді належить Ісусу Христу. Сам Господь знає своїх — «тих, хто його» (Рим. 8:9).

Людина може бути впевненою, що належить Христу, лише на основі чіткого розуміння біблійної істини й дії святого духа, якого він дає таким людям.

   Протягом приблизно 1900 років жодна людина на Землі не отримувала натхненних повідомлень від Ісуса. Усе, що Бог хотів сказати, вже висловлено пророками та апостолами в його слові — Біблії. Потрібно лише правильно зрозуміти з неї, чого Бог вимагає від нас для спасіння, і діяти згідно з цими знаннями.

Звісно, в історії були люди, які стверджували, що бачили щось надприродне або що до них приходив сам Христос. Але, по суті, вони були введені в оману й водили в оману інших. Більше того — такі надприродні явища найчастіше походять від найбільшого обманщика — Сатани, Диявола. Як передрік апостол Павло: «А присутність беззаконника за підтримки Сатани буде супроводжуватися могутніми ділами, фальшивими знаками, чудами» (2 Фес. 2:9).

Останні слова Ісуса можуть стати для вас джерелом глибокого зацікавлення й прагнення здобути ті нагороди, які він обіцяв. Вони є сильним стимулом прикладати зусилля в боротьбі за вічне життя — навіть у важкі часи переслідувань.

Ісус промовив свої останні слова близько 96 року н.е. — в посланнях до семи християнських зборів у Малій Азії, записаних апостолом Іваном. Ці зібрання знаходилися в містах Ефес, Смирна, Пергам, Тіятири, Сарди, Філадельфія та Лаодикія. На той час Ісус вже приблизно 63 роки перебував по праву руку Всемогутнього Бога Єгови, як могутня духовна істота. «Піднявшись на небо, Він перебуває праворуч від Бога, який підкорив Йому ангелів, усяку владу й силу» (1 Петра 3:22).

Послання, які містяться у 2 і 3 розділах Об’явлення, є короткими, але глибокими за змістом. Вони містять важливі настанови щодо духовної та моральної чистоти християнина. На початку кожного послання Ісус описує якості та повноваження, якими Бог наділив його після воскресіння — і які він використовує на благо своїх справжніх учнів упродовж століть. Ісус високо оцінює вірність, наслідування його прикладу, як окремих християн, так і цілих зборів. Він дає конкретні поради й зауваження щодо проблем, з якими стикалися ці зібрання, і наголошує: якщо їх не вирішити — нагороди не буде.

Ісус знав, що ось-ось має розпочатися новий етап переслідувань для перших християн. Уже за два роки до влади в Римській імперії прийде цезар Траян (98–117 н.е.), який видасть укази, що дозволяли страчувати християн за віру. Це призвело до жорстоких розправ над учнями Христа. Після Траяна переслідування продовжив його наступник — Адріан. Тому Ісус попереджав через Івана:
«Не бійся страждань, яких маєш зазнати. Диявол кидатиме декого з вас до в’язниці. Усе це станеться, щоб вас випробувати, і ви 10 днів будете зносити лихо. Будь вірним аж до смерті — і Я дам тобі вінець життя» (Об’яв. 2:10).

Ці слова стали частиною періоду випробувань, через які християни мали пройти. Водночас вони були підтримкою у важкі часи — і обіцянкою вічного життя всім, хто залишиться вірним вченню Христа навіть у найтяжчих обставинах.

Тож далі детальніше розглянемо ті особливі обіцянки Ісуса, які він залишив своїм вірним учням.

 

                                                        Обіцянки Ісуса для вірних.

 

      В останніх словах до християнського збору в Ефесі Ісус промовляє:

«Хто має вуха, нехай слухає, що́ дух говорить зборам: “Переможцеві я дам можливість їсти плоди з дерева життя, яке в Божому раю”» (Об'явлення 2:7).

Ці слова — не про фізичний слух. Ісус мав на увазі духовну чутливість — здатність розуміти Божу волю й розпізнавати його послання. Істинне «чути» — це внутрішнє реагування на те, що говорить Бог. Таке розуміння було рідкістю ще в стародавньому Ізраїлі. Попри те, що ізраїльтяни регулярно відвідували храм, приносили жертви й зовні поклонялися Єгові але багато з них залишалися духовно глухими. Їхнє мислення було зосереджене переважно на матеріальному: гроші, їжа, одяг, житло, сім’я — усе це затьмарювало духовну складову чистого поклоніння.

Навіть коли серед них з’явився Ісус — Месія, який творив чуда перед їхніми очима, більшість не спромоглася розпізнати, ким він наспраді є. У такий спосіб справдилися слова пророка Ісаї, які Ісус процитував:
«На них сповнюються слова з пророцтва Ісаї: “Ви будете чути, але так і не зрозумієте суті сказаного, будете дивитися, але так і не побачите. Адже серце тих людей огрубіло, вухами вони чують, але не відгукуються, а очі свої вони заплющили, щоб нічого не бачити і нічого не чути, щоб серцем не зрозуміти суті, щоб не навернутися і щоб я їх не зцілив”» (Матвія 13:14, 15).

Та були й ті, хто почув Божий голос і відкрив своє серце. Спершу це були апостоли, а до моменту вознесіння Ісуса кількість його учнів зросла до приблизно 500 осіб. Вони «мали вуха» — духовну готовність сприйняти правду, і саме їм відкрилась надія на зцілення.

Це «зцілення» означає глибоке внутрішнє відновлення людини, яке починається з розуміння істини і веде до визволення від духовного обману, гріха та внутрішньої порожнечі.   Істина, яку відкриває Бог, звільняє людину — від фальшивих релігійних учень, від тягаря провини, і дає справжню свободу, мир у серці та надію на майбутнє.

   Вислів «Хто має вуха, нехай слухає» вказує на те, що Бог не змушує людину слухатися його силоміць. Це запрошення — добровільне. Ідеться не про фізичні вуха, а про готовність серця. Тільки той, хто має правильний внутрішній стан, зможе почути та відгукнутись. Бог наділив людину — своє розумне створіння — свободою волі. Вона сама вирішує, чи прислухатись до його голосу.

Ісус також каже: «що дух говорить зборам». Йдеться про святий дух, Божу силу, яку Він передає через Ісуса. Як сказано в Тита 3:6: «Цей дух він рясно злив на нас через Ісуса Христа, нашого Спасителя». Отже, хоча звернення адресоване семи зборам, сама звістка походить від Бога, бо святий дух — від нього. У книзі Об’явлення Ісус зображений, як той, хто «має сім очей, а вони — сім духів Божих, посланих у всі кінці землі» (Об. 5:6). Це підкреслює, що він має всю повноту Божого духу — його сили — щоб бачити, що відбувається на землі, і діяти на благо своїх служителів.

Звернімо увагу  на слово «що» в «що дух говорить». Це вказує, що християнин має розуміти все, чого   очікує Єгова: знати правдиве вчення і водночас уникати оскверненого, фальшивого поклоніння.

Обіцянка нагороди від  Ісуса починається зі слова «переможцеві». Воно викликає образ важкої, виснажливої боротьби між двома рівними суперниками, як, наприклад, у гладіаторських боях за часів Риму. Та в християнському контексті йдеться про духовну боротьбу за життя — боротьбу з трьома потужними противниками:

1. Сатаною — могутнім, але злим духом;

2. світом під його владою — системою, яку він будував тисячоліттями;

3. і власною грішною природою — нашою плоттю.

Система Сатани включає в себе три основні складові:
— політичну сферу,
— неправдиву релігію,
— та комерцію.
Кожен з цих елементів здатен відволікти християнина від духовних цілей і навіть завести в оману.

Тому не дивно, що для перемоги над цими противниками потрібна неабияка духовна сила. Біблія пояснює: «Ми ведемо боротьбу не проти крові й плоті, а проти урядів, влади, світових правителів цієї темряви, проти злих духовних сил у небесах» (Ефесян 6:12). Хоча Сатана — духовна істота — не може безпосередньо нападати на нас, Бог обмежив його діїях. Як сказано у 2 Петра 2:4, він перебуває «в кайданах», тобто його сила стримана. Це подібно до того, як колись раба могли закувати в ланцюги: він був живий і рухався, але не мав повної свободи дій.

  Уявімо таку картину: ви знаєте, що в парку неподалік живуть небезпечні леви-вбивці. Територія огороджена, і вже були ті, хто туди заходив — одні загинули, інші вижили чисто випадково. Так само Сатана та його злі ангели мають свою "територію". Хто заходить туди — наражається на смертельну небезпеку. Що ж це за територія? Це — будь-яка форма контакту з окультним і спіритичним: ворожки, книжки про магію, відео, фільми чи музика на цю тематику. Все це — небезпечні засоби впливу. Необхідна велика обачність.

 

Незважаючи на те, що диявол обмежений, йому все ж вдається вводити в оману всю населену землю (Об. 12:9). Його головна зброя — фальшива релігія. Вона перекручує правду про Бога, Його наміри та характер. В її обрядах і віруваннях змішані деяка істина й язичництво, що веде до духовного забруднення.

Однак християнину не слід боятися. Бог надає духовну підтримку. Святий дух — найпотужніша сила у всесвіті — може зміцнити вірного служителя, щоб той вистояв у боротьбі. І таких переможців вже було багато. Як сказано в Об’явленні 12:11:
«Вони перемогли його (Сатану) завдяки крові Ягняти і завдяки звістці, яку проголошували, і не полюбили свої душі навіть перед лицем смерті».
Серед них можеш бути і ти.

    У своїй першій обіцянці Ісус говорить: «Дам можливість їсти плоди з дерева життя, яке в Божому раю». 

На самому початку людської історії, в земному Раю, було два особливих дерева: дерево знання добра і зла та дерево життя. Це були різні дерева, бо мали різне символічне значення.

Коли Адам і Єва згрішили, скуштувавши плід із дерева знання добра і зла, Єгова вигнав їх з Едемського саду та поставив херувимів, щоб охороняли шлях до дерева життя. Як сказано: «Ось людина стала як один із Нас: вона знає, що є добром, а що злом. Тож, щоб вона не простягнула руки́ і не взяла плоду з дерева життя, щоб не з’їла й не жила вічно...» (Буття 3:22).

Воно давало доступ до вічного життя — не через якісь хімічні властивості, а  а через надання його Богом Єговою. Їсти з нього означало отримати життя з Його згоди. Після гріха люди втратили цей дозвіл. 

Бог не забороняв їсти з дерева життя — і навіть не виділяв його. Це дерево не мало стати джерелом тривоги чи випробування. Навпаки — воно символізувало нагороду за вірність. Тобто: Адам мав право на все в саду, включно з деревом життя, але під умовою послуху. Зверніть увагу: Бог сказав, що «із кожного дерева можеш їсти», отже дерево життя не було заборонене.

Таким чином, дерево життя символізує право на вічне життя — право, яке Єгова дає лише тому, кого вважає гідним. У стані гріха людина не могла отримати цього плоду, бо це означало б вічне існування в гріху та непослуху — а цього святий Бог допустити не міг.

Важливо розуміти, що гріх Адама  полягав у свідомому непослуху Божому наказу, попри чітке попередження. Заборона їсти з дерева знання була символом Божого права встановлювати моральні та духовні норми для своїх розумних створінь. З'ївши плід, вони показали, що не визнають влади Єгови та вважають себе самостійними. Вони, мовби, стали «богами» для себе. Таким чином, Адам і Єва вийшли з-під люблячої опіки Творця й були залишені самі на себе — як і всі їхні нащадки. Це можна порівняти з притчею Ісуса про блудного сина, який залишив батька з часткою свого майна. У випадку перших людей, цим «майном» було їхнє земне життя, яке вони поступово втратили.

Плід з дерева знання не мав якихось магічних чи отруйних властивостей, які б викликали смерть. Також, згідно деяких міфів це не був сексуальний акт, адже Єгова вже раніше дав вказівку плодитись і розмножуватись. Суть полягала в послуху Божому слову — вірі у його авторитет. Коли люди порушили цей наказ, Єгова перестав підтримувати їхнє життя. Подібно до вентилятора, відключеного від струму, життя в Адамі й Єві почало згасати, і зрештою вони померли.

У Біблії існує поняття духовної смерті. Людина може бути ще жива фізично, але в очах Єгови вже мертва. Фактична смерть — лише питання часу. У випадку Адама йдеться про той самий день, у який він згрішив. Як сказано: «Плоди з усіх дерев у саду можеш їсти досхочу, але плоди з дерева знання добра і зла не їж, бо якщо з’їси, то в той самий день обов’язково помреш» (Буття 2:16,17). Фізично ж Адам прожив ще понад 900 років, але весь цей час він перебував у стані відчуження від Бога, чекаючи смерті. Цей період, хоча й довгий за нашими мірками, для нього минув швидко, мов один день.

Смерть означала припинення існування. Людина повертається у порох, із якого була створена. Бог не говорив про інше, потойбічне існування. Навпаки — він сказав: «Ти порох і до пороху вернешся». Отже, смерть — це не перехід в інший стан, а повне завершення життя. Тлумачний словник української мови визначає смерть як: «припинення життєдіяльності організму; загибель; припинення біологічного обміну речовин». Це і є суть Божого вироку за непослух.

 Оскільки правдивий Бог створив людей так, що їхнє життя повністю залежить від Нього — подібно до того, як наше існування залежить від повітря, їжі та води, — припинення цього зв’язку неминуче веде до смерті. Саме так сталося з першими людьми, які добровільно відокремили себе від «джерела життя», тобто від Творця. На перший погляд, їхній гріх — це лише простий непослух, але насправді це був бунт проти Божої влади. Через цей гріх смерть увійшла у світ і поширилась на всіх нащадків Адама та Єви, тобто і на нас із вами. Як говорить Біблія:

«Тож, як через одного чоловіка у світ увійшов гріх, а через гріх — смерть, і так смерть поширилась на всіх людей, бо всі згрішили...» (Римлян 5:12).

Але тепер Ісус, звертаючись до збору в Ефесі, говорить переможцям: «дам можливість їсти плоди з дерева життя, яке в Божому раю». Ця обіцянка стосується вже не земного, а небесного раю — «раю Божого».
Звернімо увагу: після гріхопадіння доступ до «дерева життя» був заборонений, а його охороняли херувими. Проте Ісус тепер дає обіцянку, яка символізує кардинальну зміну становища. Переможці, тобто вірні християни, які отримають нагороду під час приходу Христа або його явлення, воскреснуть до духовного життя на небесах і перебуватимуть у присутності Бога Єгови, Ісуса та ангелів.

Слово «рай» означає приємність, насолоду, тож життя там буде безмежно прекрасне. Безсумнівно, життя в Едемі до гріхопадіння також було приємним, але теперішнє благословення буде значно вищим. Як написано в Якова 1:17:
«Усе добре дане і кожний досконалий дар походить згори, від Батька небесних світил».
Ця досконала нагорода — те, що складно навіть уявити. Адже духовна реальність — зовсім інша площина, ніж знайомий нам матеріальний світ.

Людині важко зрозуміти те, що не можна побачити, почути чи відчути. Це як пояснити кольори сліпому від народження. Тому Біблія використовує символічні образи — «дерево життя», «плід», «листя», «небеса» — щоб дати нам хоча б загальне уявлення про цю небесну дійсність. І хоча ми не здатні повністю осягнути її, нам відомо, що в Божій присутності панують мир, гармонія та спокій.

Опис у Об’явлення 4:2,3 передає цю духовну красу:
«Я побачив у небі престол, а на престолі хтось сидів. Той, хто сидів, був подібний до каменя яшми і сердоліку; довкола ж престолу сяяла веселка, схожа на смарагд».
Цей образ передає гармонію та сяйво — наче зеленкувате світло довкола престолу, бурштинова яшма, ідеальна краса. Якою ж великою честю буде перебувати в такому місці!

Апостол Павло також мав честь побачити цей «рай» у видінні. Він пише:
«Тож я знаю такого чоловіка, який — в тілі чи поза тілом, не знаю, це Богу відомо,— був забраний у рай та чув слова, які неможливо вимовити та які людині не дозволено промовляти» (2 Кор. 12:2–4).
«Третє небо» — ймовірно, символ найвищої небесної сфери, тобто місця перебування Єгови та Його духовних створінь. Ми навіть маємо подібну фразу в народі — «на сьомому небі від щастя».
Отже, достойні переможці отримають право споживати плоди з дерева життя, але вже не в земному, а в небесному раю. Це — досконала, незрівнянна нагорода від Єгови та Ісуса переможцям.

Також див. Об’явлення 22:14.

 

    Наступному збору в Смирні ісус дає обітницю, яка одразу відокремлює «переможців» від решти людства: «Переможцеві друга смерть не завдасть жодної шкоди» (Об'явлення 2:11). Ці слова звернені не до всіх без винятку, а до тих, хто зберігає вірність у випробуваннях. Вони вказують на існування двох різних смертей і двох різних результатів для людей. 

Сьогодні більшість людей на землі помирають першою смертю — смертю, успадкованою від Адама. Ця смерть не є остаточним вироком. Для тих, хто помер адамовою смертю, залишається можливість воскресіння.  Саме тому Писання говорить про воскресіння «на суд» — тобто на подальше визначення долі, а не на негайне знищення чи винагороду. Багато людей упродовж історії не знали Бога і його волі в тій мірі, щоб мати повну відповідальність за свій вибір. З огляду на обставини їхнього життя, вони не могли ані довести вірність, ані свідомо її відкинути. (Дії 24:15) 

 

  Суд, який триватиме 1000 років, визначить долю людства. Наприкінці цього періоду людей , які будуть випробувані буде, як піску морського (Об’явлення 20:8).

Проте Писання свідчить, що існує й інша категорія людей — ті, хто може бути засуджений до вічної смерті ще в теперішньому віці. У I столітті Ісус прямо вказав на таку групу: релігійних провідників — фарисеїв, священиків і садукеїв. Вони не діяли в незнанні. Вони бачили діла, чули слова і свідомо противилися. Відкидаючи Іcуса, вони відкидали не тільки сина Божого, а Боже свідчення про нього. Саме тому Ісус говорив про «геєну вогненну» як про остаточний вирок — не як про місце мук, а як про символ повного й безповоротного знищення, тобто другої смерті.
 (Детальніше про загальновідоме вчення про пекло див. у статті «Бо плата за гріх — смерть, а дар від Бога — вічне життя завдяки Христу Ісусу»).

На цьому тлі слова Іcуса з Івана 5:24 набувають особливої ваги: «Щиру правду кажу вам: хто чує мій голос і вірить у Того, хто послав мене, той має вічне життя і не підлягає суду, а перейшов від смерті до життя». Тут ідеться не про віддалену обіцянку, а про теперішній стан. Така людина вже перейшла з області смерті в область життя і не потребує майбутнього судового визначення.

Об’явлення 20:6 підтверджує цю думку, говорячи про учасників першого воскресіння: «Щасливі й святі всі, хто має участь у першому воскресінні: над ними друга смерть не має влади. Вони будуть священиками Бога та Христа і царюватимуть з ним 1000 років». Перше воскресіння означає повне звільнення від влади смерті. Над такими людьми друга смерть не має жодної сили, бо їхній вибір уже зроблений і підтверджений.

Отже, воскреснувши до небесної слави, християнин уже не може знову померти. Він отримує безсмертя не як природну властивість, а як дар від Бога. Це надзвичайно висока честь, якою Бог удостоює недосконалу людину. Ісус, перебуваючи на землі, відкрив цю надію, апостоли проголошували її після нього, а сьогодні вона далі поширюється через Боже Слово. Саме тому ця звістка має передаватися такою, якою вона є, — без додавань і віднімання, аж до «кінця віку» (Матвія 28:20). 

Дії 13:47–48 показують, що апостоли  застосували пророцтво з Ісаї 49:6 не лише до ізраїльтян, а й до язичників. Бог говорить: «Я поставив тебе світлом для народів, щоб спасіння, яке Я даю, сягнуло аж до кінців землі». У контексті книги Дії "це  спасіння»   йдеться про прийняття звістки, яка веде до життя вічного в небесах.

Це підтверджує і Дії 13:48, де сказано, що люди з-поміж неєвреїв «прийняли правду , яка веде до вічного життя». Формулювання чітке: вони не тільки зраділи звістці і не просто стали віруючими, а були спрямовані до вічного життя,  як конкретної мети. У світлі попереднього контексту це вічне життя пов’язане не з земним існуванням, а з тією ж надією, яка в інших місцях Писання названа «першим воскресінням», тобто вічним життям в небі.

 Вислів «аж до кінців землі» підкреслює масштаб Божого наміру. Те, що раніше було пов’язане з обмеженим колом людей, тобто тільки євреїв, тепер мало поширитися на всі народи без винятку. Отже, Бог прагнув, щоб кожен язичник, який чує слово правди й вірить у нього, мав реальну можливість бути покликаним до небесного життя та участі в першому воскресінні.

 Водночас Писання застерігає від хибного уявлення, ніби небесне життя є автоматичним продовженням існування людини після смерті. У багатьох сучасних релігійних системах воно подається як міфічне загробне буття, яке людина отримує завдяки нібито безсмертній душі або через певні обряди. Подібні уявлення не мають біблійного походження. Вони виникли в язичницьких віруваннях і згодом були перенесені в християнське середовище.

Згідно з такими вченнями, людина після смерті автоматично переходить або в рай, або в пекло, залежно від вчинків, які вона здійснила за життя. Для багатьох це стало звичним уявленням ще з дитинства. Проте Біблія не говорить про автоматичне продовження життя після смерті й не пов’язує небесну надію з "природною" безсмертністю людини.

 Навпаки, Боже Слово послідовно навчає, що небесне життя є результатом Божого покликання і духовного народження. Його можуть отримати лише ті, хто народжується від води й духу та приймає правду, яку чує. Віра в будь яку релігійну неправду — зокрема у вчення про безсмертну душу чи неминуче загробне життя — гарантовано не приводить до небесної нагороди. Участь у небесному воскресінні не є автоматичним наслідком смерті, а результатом прийняття Божої правди й вірності їй.

   Тільки вірні учні Христа зодягнуться у майбутньому "в безсмертя". 1 Коринфян 15 :53

 

Цю саму думку Ісус висловив у розмові з Никодимом: «Хто не народиться від води та духу, той не зможе ввійти в Боже Царство» (Івана 3:5). Йдеться   про чітку духовну послідовність, народження від води означає глибоке й щире розкаяння у власних гріхах, що супроводжується зміною напряму життя. Людина навертається, тобто свідомо перестає жити для гріха, прагне моральної чистоти та публічно засвідчує свій вибір через водне хрещення.

Саме так цю вимогу пояснювали апостоли. Петро прямо сказав: «Отже, покайтесь та наверніться, щоб ваші гріхи були стерті, і щоб від самого Єгови прийшли часи відсвіження» (Дії 3:19). Спочатку — розкаяння й навернення, і лише потім — Боже втручання. Писання ніде не вчить, що дух сходить на людину випадково або незалежно від її моральної позиції.

Народження від духу відбувається тоді, коли Єгова бачить, що розкаяння не було формальним, а життя людини справді узгоджується з Його нормами та вченнями біблійної правди . У такому разі Бог сам діє й наділяє людину святим духом. Це не результат людських зусиль, не наслідок психологічного самонавіювання і не продукт релігійних емоцій.

Людина, яка отримує святий дух, усвідомлює це особисто. Йдеться не про загальні почуття радості, ейфорії, піднесення чи внутрішнього спокою, які можуть виникати з різних причин. Дія святого духу має інший характер: вона не народжується зсередини людини, а є результатом зовнішнього впливу — прямої Божої дії. Це особливий стан, який особа раніше ніколи не переживала у своєму житті. Саме тому народження від духу не можна зімітувати, викликати штучно чи передати через обряд. Воно є підтвердженням Божого вибору й печаткою небесного покликання.

Святий дух може бути даний як до водного хрещення, так і після нього — Писання показує обидва варіанти. Після того як християнин охрестився та отримав духа, він продовжує відчувати в собі свідчення про те, що має це особливе спасіння. Ісус пояснив характер цієї дії так: «Вітер дме, куди хоче, і ти чуєш його шум, хоча й не знаєш, звідки він приходить і куди йде. Так буває з кожним, хто народжений від духу» (Івана 3:8). Ці слова показують, що людина не керує святим духом і не може викликати його дію за власним бажанням. Це означає, що християнин не контролює святого духа — дух сам вирішує, коли діяти.  Він може свідчити кожного дня, через день, або з певними перервами.

Апостол Павло розкриває глибший сенс цієї дії, пишучи: «А приготував нас до цього Бог, давши нам свій дух на знак того, що має настати» (2 Коринфян 5:5). Тут ужите грецьке слово ἀρραβών — «завдаток», «гарантія», «перший внесок». У юридичній і торговельній практиці того часу цей термін означав обов’язкову частину платежу, яка засвідчувала серйозність наміру і гарантувала отримання решти в майбутньому. Отже, святий дух є Божим підтвердженням того, що обіцяна нагорода справді настане.

 Саме тому християнин, який отримав дух, має не припущення і не надію, засновану на емоціях, а внутрішню впевненість, яка походить від Бога. Це узгоджується зі словами з Євреїв 6:4–6, де сказано, що такі люди «скуштували небесний дар, стали співучасниками святого духа і скуштували сили майбутнього віку». Йдеться про реальний досвід дотику до майбутньої дійсності.

Водночас Писання попереджає, що цей стан не є безумовним у сенсі поведінки. Якщо охрещений християнин виявляє невірність і свідомо відходить від Божих норм, Бог може призупинити дію свого духа, допоки людина не розкається і не повернеться. Саме тому Павло застерігає: «Не засмучуйте Божого святого духа, яким ви були запечатані на день визволення» (Ефесян 4:30). Отже, святий дух є і підтвердженням небесного покликання, і водночас серйозною відповідальністю для того, хто його отримав.

    Від самого початку Єгова не мав наміру, щоб людина мала жити, ще десь крім землі. Тоді, коли, ще  не існувало матеріального всесвіту Бог вже знав, що він створюватиме  та яким способом. Однак, тоді він не мав наміру, що люди мають жити, ще десь крім землі. "Небеса належать Єгові, а землю він дав синам людським. (Псалом 115:16).

 Адам і Єва, разом з їхніми нащадками мали   вічно проживати на райській землі. Бог сказав Адамові: «Плодіться розмножуйтесь і наповнюйте землю». Людина мала стати вінцем Божого матеріального творіння, досконалі нащадки Адама мали відображати   славу Бог.  Ми мали б  віддзеркалювати   повноту і довершеність Божого образу. Наш фізичний, емоційний та духовний стан мав  гармонізуватися з Божою особистістю та його вічними законами. Людина була створена за образом Божим і його подобою. Як сказано в Псалмі 8:5: «ти зробив його трохи нижчим від ангелів, увінчав його славою і величчю».   Найголовніше, що досконалі люди мали можливість тісно спілкуватись зі своїм Творцем та розвивати найближчі стосунки, які схожі на стосунки батька з дитиною. Тоді Адам та Єва  були Божими дітьми і, правомірно, могли називатись Божими синами (Лк.3:38).  Згідно зі священним текстом, Бог прямо міг звертатися до Адама, і він йому відповідав, у них відбувалася звичайна розмова. Тому що людина була створена не лише для задоволення з матеріальних потреб  (їжа, одяг, повітря), але й з потребою в духовного спілкування зі своїм Творцем, яке Біблія називає духовними потребами. Коли така потреба задовільняється, людина почувається щасливою. Розрив у духовному спілкуванні людини зі своїм Творцем сприймається нею  як щось болісне та неприємне.

 Усі ми знаємо, що в подальшому сталося — гріхопадіння перших людей. Можливо, Адам і Єва не повністю розуміли, наскільки жахливо бути під владою гріха та відокремленими від свого Творця. Практично вони віддали нас, їхніх дітей у рабство гріха та смерті, і це сталося поза нашою волею. Їхній бунт призвів до трагічних наслідків, які вони ймовірно не могли повністю передбачити. 

 Наприклад, уявіть собі ситуацію, коли дитина народжується в дуже бідній країні та страждає від голоду, хвороб, браку ліків, забрудненої води, то вона не винувата що вона народилася в такому місці. Самотужки ця дитина не може вибратися з цієї пастки. Її батьки не можуть поліпшити її стан і дати гідне життя, оскільки самі є заручниками ситуації. Але один дуже багатий чоловік певної могутньої та багатої держави пообіцяв, що всі слухняні діти в майбутньому зможуть переїхати до нього в країну. Якщо вони виконають всі, умови які  він визначив, тобто його вказівки. Саме в той час гріхопадіння Адама і Єви, Бог Єгова постановив, що буде група людей, які отримають вічну спадщину в небі. «Оскільки Він вибрав нас у Ньому раніше створення (заснування) світу, щоб ми були святі й непорочні перед Ним у любові, наперед призначивши нас для, того, щоб усиновити Собі через Ісуса Христа…. У ньому й ми стали спадкоємцями, які були наперед призначені за передбаченням Того, Хто все здійснює за рішенням своєї волі» (Ефесян 1:4,5,11 УБТ). (Детальніше дивіться статтю, «Божа таємниця та передбачення про його синів»).

    Наскільки неперевершена Божа мудрість, що він дав можливість достойним людям отримати вічну спадщину в небі. Для тих нащадків Адама, тобто всіх нас, хто упав під владу гріха, хто перебуває в жалюгідному емоційному, духовному та фізичному стані... Бог дарував нам шанс піднятися на висоту і наблизити  у свою присутність, коли помазанці воскреснуть, як могутні духовні особи.  «О глибино Божого багатства, мудрості і знання! Які ж нез’ясовні присуди його та незбагненні шляхи його!» (Римлян 11:33).

    В нашого Творця існують непорушні принципи, якими він неухильно керується. Як відомо, що один  з дванадцяти апостолів виявився невірним, тому його замінили іншим вірним чоловіком, як видно з книги Дії 1-го розділу. Також з книги Римлян стає зрозуміло, що євреї, які відмовились від запрошення в небесне Царство, були заміщені язичниками, які цінували таку можливість. З цього можна зробити логічний висновок, що покликані до небесної слави, Божі сини із землі, в певному розумінні, замінять упавших ангелів, які колись відмовились від своїх небесних становищ. Зрозуміло, що прямо вони не відмовлялись від них, але своїми рішеннями вони показали, що нехтують своїми стосунками з Богом. «І ангелів, які не зберегли свого початкового становища, а покинули своє місце проживання, він тримає у вічних кайданах під покровом густої темряви для суду великого дня» (Юди 6).

 

   Ісус продовжує: “Переможцеві дам схованої манни та білий камінчик. На ньому буде написане нове ім’я, якого не знає ніхто — тільки той, хто його отримує” (Об'явлення 2:17).

   Під час мандрівки Ізраїлю пустелею в дні Мойсея Єгова виявив надзвичайну турботу про свій народ, даючи їм манну — щоденну поживу з неба. Вона стала символом Божої ласки та постійного забезпечення, показуючи, наскільки ізраїльтяни залежали від доброти Творця. Манна з’являлася щоранку, крім суботи, чудесним способом, покриваючи землю, наче тонкий іній. Вона не була прихованою — її бачили всі.

Але Бог звелів Мойсеєві зберегти частину манни на згадку: її поклали в золотій посудині всередині ковчега угоди. Там, у Святому Святих, де над віком ковчега сяяло надприродне світло — знак присутності Єгови, — ця манна зберігалася. Нікому не дозволялося входити туди, щоб її спожити. Вона стала «прихованою манною» — таємничим даром, збереженим у найсвятішому місці.

Раніше Ісус уже обіцяв, що переможці їстимуть плоди з дерева життя. Тут же він говорить, що дасть їм «приховану манну». Його вірні послідовники, які переможуть, як і Христос, входять не в рукотворну святиню — лише тінь справжньої, — а в саме небо. Після воскресіння вони зодягаються в нетлінність і безсмертя — надзвичайні дари, символом яких є можливість споживати нетлінну, «приховану манну».

  

---

«Білий камінчик», про який говорить Ісус, ймовірно, має символіку, що походить із судової практики стародавнього світу: присяжні використовували білий камінь для виправдання, а чорний — для осуду. Отже, камінчик, вручений переможцю, вказує на Боже визнання його праведності та виправдання. Він водночас символізує перепустку до небес і прийняття на почесне місце на весільній вечері Агнця. Нове ім’я, викарбуване на камені, говорить про особливу небесну ідентичність переможця — знак слави, яку дарує лише Христос. Такий камінь — це не лише нагорода, а й особисте свідоцтво про відповідність Божим вимогам, як викладено у Святому Письмі.

Уявімо, що вас запросили на захід, де буде присутній сам президент країни. Перед входом вас неодмінно перевірять і видадуть персональну перепустку — з вашим іменем. Але її отримають лише ті, хто відповідає певним критеріям.

Ісус колись пояснив це притчею. «Коли цар увійшов, щоб оглянути гостей, то побачив чоловіка, який не був одягнений у весільне вбрання. Тоді сказав йому: “Чоловіче, як ти ввійшов сюди без весільного одягу?” А той мовчав. І цар наказав слугам: “Зв’яжіть йому руки й ноги та викиньте в темряву. Там він буде плакати й скреготати зубами”» (Матвія 22:11–13). 

                                       

             

У багатьох культурах існував звичай вдягати запрошених гостей у спеціальний святковий одяг під час важливих подій — весіль, урочистих обідів, прийомів високопоставлених осіб. Це підкреслювало урочистість моменту й виражало повагу до події та її учасників.

Зазвичай святковий одяг відображав соціальний статус гостя та характер події. У багатьох випадках господар або організатори могли самі забезпечувати гостей відповідним вбранням або заздалегідь вказувати у запрошенні, яким має бути одяг. За свідченнями з тогочасної практики, такий одяг часто виготовляли з довгого білого полотна, щоб усі запрошені були одягнені однаково — урочисто та згідно з вимогами події. Якщо хтось з’являвся у святковій залі у власному вбранні, це свідчило, що він проник туди не за встановленими правилами господаря, а покладався на власні уявлення про що до Божої праведності. По суті, така людина відкидала волю господаря, вважаючи свої умови важливішими за його. Така поведінка у притчі — символ зухвалої духовної самовпевненості, коли людина приходить до Бога на власних умовах, ігноруючи Його праведність, яка надається через Христа.

  Найперше, образ весільної одежі, наведений Ісусом, стосується правильного розуміння біблійної істини та вірності їй у житті. Якщо людина знає більшість вчень Святого Письма, але свідомо або несвідомо перекручує хоча б одну важливу істину — наприклад, про перше або друге воскресіння, — то вона вже не відповідає вимогам Пана.

Часто можна почути: «Яка різниця, у що саме ти віриш? Головне — вірити в Ісуса Христа, і ти потрапиш на небо». Такий легковажний погляд, що відкидає Божі вимоги, насправді викликає осуд Ісуса. Ті, хто так міркує, не лише не увійдуть у небесне Царство, а й зазнають осуду в день Його явлення народам.

Сюди також належать ті, хто занечищує себе язичницькими традиціями, нехтуючи духовною чистотою. Отже, кожен, хто заявляє, що належить до нареченої Христа, але водночас ігнорує моральні та духовні вимоги Писання, — обманює сам себе.

Чоловік у притчі мовчав, коли цар запитав його: «Як ти ввійшов сюди без весільного вбрання?» (Матвія 22:12), тому що не мав виправдання. Його мовчання — це символ викриття провини. Він усвідомлював, що не виконав умови, які були зрозумілі й прийнятні для всіх інших гостей. Це мовчання — не через страх або нерозуміння, а через почуття провини і відсутність аргументів.

У контексті притчі весільне вбрання символізує не просто зовнішню поведінку, а внутрішню відповідність Божим вимогам — чистоту, праведність, смирення, прийняття умов Царства. Цей чоловік знехтував Божою пропозицією — можливо, прийшов "по-своєму", з власними переконаннями або праведністю (див. Римлян 10:3).

Його присутність у залі без весільної одежі — свідомий акт зневаги до царя.

Тому до вчень Христа слід ставитися з великою повагою, сумлінно досліджуючи Святе Письмо, аби гідно прийняти від Нього весільну одежу. Тільки той, хто любить правду і підкоряється їй, буде визнаний достойним увійти до весільної зали Агнця.

   Ісус також згадує про «нове ім’я», написане на білому камінчику. Це, ймовірно, означає, що в небесному становищі вже не використовуватиметься земне ім’я особи. У Біблії ми бачимо приклади, коли Бог змінював імена своїх вірних слуг у вирішальні моменти їхнього життя. Так, Аврам отримав нове ім’я — Авраам, а його онук Яків — ім’я Ізраїль. Це відбувалося тоді, коли Бог вступав із ними в особливі стосунки, укладав угоди та давав великі обіцянки.

   Подібне відбувається й у випадку переможця: нове ім’я символізує зміну статусу та новий рівень близькості до Творця. В єврейській культурі ім’я — це не просто етикетка, а відображення особистості або ролі. Нове ім’я, яке знає лише отримувач, може означати, що Бог надає кожному переможцеві унікальну, інтимну ідентичність — нову природу, про яку ніхто, крім Бога й самого обдарованого, не може знати повністю. Особа, яка колись була далекою від Бога, тепер матиме прямий доступ до Нього, без посередників, і виконуватиме особливі завдання, що відповідають новому становищу в Божому намірі. Це ім’я може вказувати на конкретну роль, яку Бог уже визначив для неї в небі — як для небесного священика, покликаного служити Йому вічно.

Такі особи матимуть надзвичайну честь — бачити «обличчя» Єгови, як сказано в Об’явлення 22:4. Нове ім’я, відоме лише тому, хто його отримує, також підкреслює глибоко особистий характер взаємин між Єговою та кожним із Його обраних.

 

 

«Переможцеві, який до самого кінця буде наслідувати мої вчинки, я дам владу над народами — як і сам отримав владу від мого Батька. Він буде пасти народи залізним жезлом, і вони розіб’ються, немов глиняний посуд. І ще я дам йому ранкову зорю». (Об’явлення 2:26–28)

Як марафонець не отримає винагороди, якщо не добіжить до фінішу, так і християнин має пройти всю дистанцію вірності — аж до смерті. Що ж включає в себе ця вірність? Ісус дає відповідь: «до кінця наслідувати мої вчинки». Це означає не лише знати правду про Бога, а й ділитися нею з іншими — проповідувати. Також важливо плекати риси Ісуса: виявляти любов, співчуття, бути чесним, лагідним і дотримуватись Божого Закону.

У майбутньому воскреслі християни отримають владу, яка проявиться, коли прийде кінець цьому світовому порядку. Тоді, ставши духовними створіннями, вони діятимуть із силою, подібно до залізного жезла, який розбиває глиняний посуд — і ніяка людина, яку Бог не визнає гідною спасіння   не зможе встояти. Це означає, що перше воскресіння, найімовірніше, відбудеться незадовго до того, як Христос почне виконувати вирок над цим світом (див. «Деякі деталі про повернення до життя помазанців Єгови»).

У Божій справедливості не може бути сумнівів: коли настане Його день, більшість людства буде настільки зіпсована, що в Єгови не залишиться підстав продовжувати терпіти зло. Лише деякі — праведні — уникнуть чаші Його гніву. Як показано в Об’явленні, перед самим кінцем ці люди будуть позначені ангелами для порятунку.

Однак зараз, у нашому щоденному житті, християнин не повинен тлумачити ці слова як дозвіл тішити своє самолюбство чи прагнення до помсти. Навпаки — він має наслідувати Христа, який «...постраждав за вас, залишивши приклад, щоб ви точно йшли його слідами. Він не вчинив жодного гріха, і в устах його не було знайдено обману. Коли його ображали, він не відповідав тим самим; коли страждав — не погрожував, а ввіряв себе тому, хто судить справедливо» (1 Петра 2:21–23). Петра 2:21–23).

  У словах Ісуса простежуються своєрідні сходинки: Він ділиться владою з воскреслими християнами — своїми братами, — такою ж владою, яку сам отримав від Свого Батька. Це ще раз підтверджує, що Ісус і Бог — Його Батько — є двома окремими особами. Ця думка стане ще очевиднішою, коли ми розглянемо наступні Ісусові обіцянки. Адже вже в першому столітті Христос сказав: «Мені дана всяка влада на небі й на землі» (Матвія 28:18).

Далі Ісус говорить: «Я дам йому також ранкову зорю». Ця «зоря» — Сам Христос, як ми читаємо в Об’явленні 22:16: «Я — корінь і нащадок Давида, яскрава ранкова зоря». Що означає ця обіцянка? Очевидно, Ісус дарує Себе — тобто встановлює з переможцями особливі, тісні стосунки після їхнього воскресіння до небесного життя. Вони стануть Його близькими співправителями, розділяючи з Ним славу та місію.

Можливо, Ісус також має на увазі, що Його вірні учні поділятимуть риси цієї «ранкової зорі», тобто будуть серед перших, хто воскресне. Як відомо, ранкова зоря — друга планета від сонця — з’являється перед світанком, віщуючи прихід нового дня. Подібно до цього, воскресіння Христових послідовників стане передвісником нової ери — Божого Царства.

Це — надзвичайно почесна й натхненна перспектива, що відкривається перед кожним, хто вірно слідує за Христом.

 

    «Переможець буде одягнений в біле вбрання, і я ніколи не зітру його імені з книги життя, але ви́знаю його ім’я перед моїм Батьком та його ангелами» Об'явлення 3:5.

Тут, одягнути в біле вбрання означає, що Ісус вважатиме християнина достойним небесного воскресіння і також на те, що він уже його воскресив — одягнув його в «біле вбрання». Біле вбрання — це не просто символ невинності, а знак освячення й праведного способу життя.

У Об’явлення 19:8 ця ідея пояснюється прямо: «Їй [нареченій Христа] було дозволено вдягтися в блискуче й чисте вбрання з тонкого лляного полотна, бо це полотно представляє праведні вчинки святих». Біблія часто сама тлумачить свої символи, і цей приклад — яскраве підтвердження.

Отже, лише ті, хто зберігає святість і чистоту, отримають біле вбрання — тобто воскресіння до небесного життя. І таке воскресіння, згідно з Писанням, відбудеться лише під час майбутнього приходу Ісуса. До цього моменту жодна людина, включно з Марією, матір’ю Ісуса, апостолами чи іншими першими християнами, не була воскрешена. Усі вони перебувають у стані смерті, подібному до сну, і немає жодного біблійного підґрунтя для звернень до них у молитвах. Більше того, такі практики — несумісні з Божою волею (1 Коринфян 15:23; 1 Петра 5:4).

На відміну від багатьох християнських течій, які навчають про негайне потойбічне життя після смерті чи поступове небесне воскресіння, Біблія чітко вказує, що нагорода буде дана лише під час другого приходу Христа.

 *Апостоли Павло та Петро в усіх своїх посланнях навчають, що християни мають чекати  приходу Ісуса або його явлення, щоб отримати свою небесну нагороду. Це видно в таких текстах, як  Колосян 3:4, 2 Тим 4:8,  1Фес. 4:13 – 5:3, Євреїв 9:28, 1Петра 1:13.

  «Я ніколи не зітру його імені з книги життя»  

Бути записаним в книгу життя і залишатися в ній - це велика честь. Проте, для того щоб потрапити в цю книгу, нам слід прикладати всі зусилля, аби Ісус нас вніс до неї. Зрозуміло, що Ісус має владу над цією книгою, оскільки він є суддею всіх, і цю владу він отримав від свого Батька. Також очевидно, що Батько та його ангели спостерігають за всім, що відбувається на землі. Аналогічно цьому підтверджує Лука 12:8,9 «Отже, кажу вам: хто визнає́ мене перед людьми, того ви́знає і Син людський перед Божими ангелами. А хто зрікається мене перед людьми, того і я зречуся перед Божими ангелами».

 Таким чином, ми фактично знаходимося під небесним судом за всім спостерігають духовні створіння. Поведінка людини протягом її життя впливає на рішення Небесного Суду. Часто може здаватися, що Бог не втручається в справи людей і допускає, щоб несправедливість тривала певний час. Але Суверенний Бог Єгова сам вирішує, коли втручатись і як. Навіть, якщо несправедлива і грішна людина доживає до так званої природної смерті, то немає гарантії, що Бог їй подарує життя в майбутньому. Нам потрібно докладати всіх зусиль аби жити за Божими нормами. Те, що Ісус має визнати ім'я християнина «перед Батьком та ангелами» свідчить про те, що він не в змозі буде використати поблажливість аби дати недостойній людині нагороду небесного покликання. Ісус, є підзвітним Єгові, бо Батько більший від нього, ангели також виступають в ролі свідків Ісусових дій. 

Цю небесну картину підтверджує й пророк Даниїл у своєму видінні суду над символічними звірами — могутніми державами світу. Він описує, що перед престолом Всевишнього стояли духовних синів Єгови «тисяча тисяч і десять тисяч десятків тисяч» (Дан. 7:10).Про них говориться як про небесний Суд, який почав засідати, тож, очевидно, кожна духовна істота мала своє визначене місце, тобто роль. Це свідчить про прозорий та справедливий Суд

Це можна проілюструвати простим прикладом. Уявімо керівника підприємства, який має повну владу над фінансами. Він міг би вести справи потай і одноосібно приймати рішення. Але, прагнучи зберегти довіру працівників, він щокварталу публікує прозорі фінансові звіти, які роздає всім. Така відкритість забезпечує повагу до керівника та зміцнює справедливий порядок у колективі.

Так само Єгова — хоч і має всю повноту влади — вирішив здійснювати суд відкрито, з участю свого Сина і численних духовних створінь. Ми маємо пам’ятати: наше повсякденне життя не приховане від небес. Тому докладати зусиль до праведності — не просто порада, а життєво важлива умова, щоб залишитися в книзі життя.

* Деякі релігійні групи стверджують, що Ісус Христос уже прийшов невидимо — нібито у 1874 або 1914 році — і з того часу нібито залишається "невидимо присутній". Однак такі погляди не мають жодного біблійного підґрунтя й суперечать прямим словам самого Ісуса.

Він сказав: «А про той день і годину не знає ніхто: ні ангели небесні, ні Син, лише Отець» (Матвія 24:36). Якщо навіть Син не знав часу свого повернення, то як могли знати його сучасники у 19 чи 20 століттях?

Ба більше, ідея «невидимої присутності» позбавлена сенсу. Адже Христос і так пообіцяв бути з вірними учнями усі дні до закінчення системи ще з першого століття:
«Я перебуватиму з вами повсякденно до кінця віку» (Матвія 28:20).

Його духовна присутність із християнами ніколи не припинялась. Проте його повернення, про яке говорять Писання, — це не просто присутність, а славетне явлення у славі, суд, воскресіння та відплата (2 Тимофія 4:1; 2 Солунян 1:7–10). Це подія, яка стане очевидною для всіх — її не можна буде пропустити чи приховати (Об’явлення 1:7; Матвія 24:27).

Отже, уявлення про "невидиме повернення" Ісуса — це людська вигадка, яка знецінює біблійні пророцтва і підміняє славну надію християн на реальне, потужне й однозначне явлення Господа.

 

    «Переможця я зроблю стовпом у храмі мого Бога, і ніщо вже його звідти не усуне. Я напишу на ньому ім’я мого Бога та ім’я Нового Єрусалима — міста мого Бога, яке сходить від нього з неба, також напишу своє нове ім’я»  Об'явлення 3:12.

 У цьому тексті Ісус промовляє захопливу й багатогранну обіцянку: на переможцеві буде написано три імені — Його власне, Його Батька та ім’я Нового Єрусалима. Це не просто образна мова; вона відкриває глибші істини про взаємини між Ісусом, Його Отцем і тими, хто переміг.

Протягом століть християнська думка зосереджувалася навколо таємничого догмату про Трійцю, згідно з яким Ісус — це Всемогутній Бог, рівний Отцю. Проте цей догмат завжди залишався важким для розуміння й логічного пояснення. Крім того, деякі богословські школи подають Ісуса як Єгову Старого Завіту, але при цьому не пов’язують Його з Трійцею. Через це вже тисячоліттями тривають суперечки: чи є Ісус Самим Всемогутнім Богом, чи Він є лише Його Сином, чи, можливо, водночас займає обидві ролі.

Пошуки правди можуть бути довгими, але важливо одне — самостійно досліджувати Біблію й шукати істину. Від правильного розуміння цієї теми може залежати не лише ваше богословське бачення, але й ваше спасіння.

Що ж до цього уривка, то він промовисто й ясно демонструє: Ісус говорить про «Бога мого», тобто Ісус підкреслює, що Бог — це Його Бог, він не  говорить про те що він сам є Богом. Повторне наголошення — «Бог мій», «ім’я Бога мого» — вказує на особисту підлеглість і відмінність. Ці слова Ісуса недвозначно показують, що Він визнає існування над Собою Вищого — Свого Отця, Який є більшим за Нього.

  Яке справжнє ім’я Бога приховане за завісою часу?

Як уже згадувалося раніше, це — Єгова. Це ім’я з’являється в Біблії приблизно 7000 разів, що робить його найвживанішим іменем у Святому Письмі. Воно чітко відділяє Батька від Сина, показуючи, що це дві окремі, унікальні особи.

Можливо, ви вперше почули це ім’я завдяки Свідкам Єгови, які доклали багато зусиль, щоб зробити його відомим у всьому світі. Але важливо розуміти: це ім’я не було придумане ними — воно існувало у Святому Письмі задовго до виникнення цієї організації.

Однак саме по собі використання Божого імені в назві релігійної організації не є гарантією, що ця організація діє відповідно до Божої волі. Свідки Єгови, безперечно, правдиво навчають, що Бог один, а не триєдиний, і з великою увагою роз’яснюють значення імені Єгова — що для багатьох є привабливим, а для інших — викликає спротив.

Проте, незважаючи на правильне визнання Єгови як єдиного Бога, ця релігія не пропонує тієї надії, про яку говорив Ісус у своїх семи посланнях до зборів у Об’явленні. Замість небесної, яку обіцяв Христос, Свідки Єгови пропонують земну надію для більшості своїх послідовників.

Але Ісус навчав про інше. Він запрошував своїх учнів до небесної надії, і суворо докоряв тим релігійним провідникам, які заважали людям увійти до Небесного Царства.

«Ви зачиняєте Царство небесне перед людьми; ви самі не входите і тих, хто бажає ввійти, не впускаєте» (Матвія 23:13).

З цих слів зрозуміло, що перешкоджати іншим прийти до небесної надії — це серйозний злочин перед Богом. Ісус мав на увазі справжнє небесне покликання — бути разом із Ним на небесах.

Ці слова залишаються актуальними і сьогодні. Адже згідно з ученням Свідків Єгови, не всім дозволено прагнути небесної надії — її приписують лише обмеженій «маленькій групі». Але Ісус сказав: «хто бажає», тобто відкрив небесну надію для всіх охочих, хто щиро відповідає біблійним вимогам і приймає істину.

 Хоча варто уточнити: мова не про всіх, хто вважає себе християнином або належить до офіційних церков чи менш відомих релігійних груп. Небесна надія обіцяна лише тим, хто володіє точними біблійними знаннями та живе відповідно до них. Лише такі люди можуть насправді сподіватися на те, щоб увійти до Небесного Царства.

Проте в наш час таких людей надзвичайно мало. Згідно з біблійними передбаченнями, перед самим завершенням цієї системи має з’явитися невелика група істинних християн — можливо, лише десятки осіб. Це узгоджується зі словами Ісуса:

«Якось один чоловік запитав його: “Господи, це правда, що спасуться лише деякі?” Ісус відповів: “З усіх сил намагайтесь увійти через вузькі двері. Кажу вам: багато хто захоче увійти, але не зможе” (Луки 13:23–24).

Той факт, що врятованих буде мало, не означає, що двері до небес зачинено. Швидше навпаки — ці двері відкриті, але небагато готові пройти через них. Адже це вимагає глибокого дослідження Біблії, відмови від хибних релігійних поглядів, підпорядкування Божим законам і щоденного духовного пошуку.

  Віднайти справжню біблійну правду — непросте завдання. З одного боку, Свідки Єгови дійсно мають точне розуміння природи Бога та Його Сина. Вони відкидають догмат про Трійцю, визнають Єгову єдиним Всемогутнім Богом і правильно визначають Ісуса як Його підлеглого Сина. Однак, з іншого боку, вони закривають шлях до Небесного Царства, проголошуючи, що більшість вірних може сподіватися лише на життя на землі.

З іншого боку — традиційне християнство, яке стверджує зовсім інше: догмат про Трійцю, віра в безсмертну душу та загробне життя після смерті. Усе це є прикладами перекручення біблійної надії, зокрема небесної, яку Ісус пропонував своїм учням.

Ідея про існування душі після смерті походить не з Біблії, а з язичницьких джерел. Ще в давнину поганські народи вірили в загробне життя, і ці вірування поступово проникли в юдаїзм (близько ІІ ст. до н.е.), а згодом — у християнство, особливо в період II–IV століття, під час злиття християнства з грецькою філософією.

Апостол Павло застерігав, що прийде «беззаконник», який запровадить облуду й відверне людей від істини (2 Солунян 2:3–12). Одним із таких обманів і стало вчення про безсмертя душі. Цей вплив прослідковується ще з часів Вавилону, коли після потопу людство почало будувати вежу, а з нею — нову систему релігійних вірувань, яка розповсюдилась по землі.

Натомість Біблія прямо говорить про стан померлих. Під натхненням Божого духу цар Соломон написав:

«Бо живі знають, що помруть, а мертві нічого не знають і більше не мають нагороди, оскільки всі спогади про них відійшли в минуле. Також зникла їхня любов, їхня ненависть і їхні ревнощі» (Екклезіяст 9:5–6).

Ці слова ясно заперечують існування свідомого життя після смерті. Сатана, як противник Єгови, зумисне спотворив істину про смерть, щоб посіяти страх, заплутати людей і відвернути їх від надії, яку пропонує Біблія — воскресіння та участь у Божому Царстві.

Продовжуючи розмову про те, що Ісус назвав Єгову «Богом моїм», варто зауважити, що подібні слова вже звучали з Його уст ще під час Його земного служіння. Зокрема, після свого воскресіння Ісус сказав Марії:

«Не тримайся за мене, бо я ще не піднявся до Батька. Іди до моїх братів і скажи їм: “Я йду до Батька мого і Батька вашого, до Бога мого і Бога вашого”» (Івана 20:17).

Ці слова свідчать про те, що Ісус визнає Єгову своїм Богом — так само, як і нашим. Тобто Він не є Сам Богом, а має свого Бога, як і всі інші вірні. Це чітке розмежування між Батьком і Сином, яке відповідає біблійному вченню про дві окремі особи.

Коли Ісус у книзі Об’явлення каже, що напише ім’я свого Бога на чолах переможців, це означає, що ці особи вже за життя прийняли правильне розуміння Божої сутності. Вони поклонялися Єгові в дусі й істині, як сам Ісус навчав (Івана 4:23, 24), визнаючи Його єдиним істинним Богом, вживали Його святе ім’я (יהוה) у своїх молитвах і сповіданні віри, і визнавали Ісуса як Посередника та Сина, а не як частину вигаданої Трійці.

Це відзначення Божим іменем — не просто формальність, а ознака глибокого зв’язку з Отцем, який визнає цих вірних своїми. Саме до таких людей належать слова Ісуса: «Я визнаю ім’я його перед своїм Отцем і перед Його ангелами» (Об’явлення 3:5).

    Важливо відзначити, що ім'я Бога יהוה та Агнця записані на чолах 144 000, згідно з  Об'явлення 14:1-4. Ця печатка свідчить, що вони належать Богу Єгові та його первородному сину Ісусу Христу.  Присутність цих імен на чолах 144 000 підтверджує, що Ісус та його  Батько, це дві окремих особи. Це число має буквальне значення, а не символічне, подібно, як «тисяча років» з Об'явлення 20:3 також має буквальне значення, оскільки 144 000 та 1000 є занадто великими числами для символічного розуміння. Ці 144 000 є духовними «ізраїльтянами» обраними Богом, первістки для нього, тобто тими хто володіє та розуміє  абсолютно чисте християнське вчення, без будь-яких домішок релігійної неправди.  Це   вчення якого, від самого початку навчав Ісус Христос, коли перебував на землі. Вони не «осквернилися» фальшивими релігійними вченнями ні в минулому,  ні тепер. Жодна сучасна релігійна група не нараховує або не володіє 144 000 осіб «викуплених від людей», оскільки усі сучасні релігійні організації мають певне духовне або моральне «осквернення», а також «оману в устах», хтось  більш, хтось  менш. Ці  особи існували  в першому столітті, як група, а сьогодні вони можуть існувати тільки поза межами сучасних релігій. Це можуть бути одиночки або, якщо їх  буде в певній місцевості кілька осіб, вони можуть об'єднатись для спільного поклоніння. Ними може стати будь-хто, хто пізнає правдиву науку Христа І століття. Навіть, за багатьох віків   релігійної історії, може бути так, що ніхто з них  не існував. Але можна бути впевненим, що це число обов'язково набереться, про це особисто дбає Бог Єгова та його син Ісус Христос. Коли це число набереться і буде остаточно попечатане, ангели Єгови відпустять вітри знищення на цю злу систему і цей світ буде повністю знищено, подібно до стародавніх міст  Содома і Гоморри (Об 7:1-4). Саме через це Сатана, Диявол активно бореться аби ніхто не міг стати одним зі 144 000. Тому що він знає, що коли прийде кінець цій системі, наблизиться і його кінець.  Він максимально, духовно занечистив і змішав з язичництвом усі християнські течії. Особу, яка намагається знайти біблійну правду і привести своє поклоніння до зразка першого століття, Сатана підступно намагається відвести на шлях релігійної неправди та порушення божих законів, лише щоб він не став одним із 144 000 «викуплених від землі» та не був остаточно попечатаний. "Тож дракон розлютився на жінку і вирушив воювати з позосталими з її потомства, які виконують Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове" (Обявлення 12:17). 

    Для тих, хто неправильно розуміє сутність Бога, доступ до небесної частини «храму Бога» залишається закритим. Щоб отримати небесну нагороду, необхідно мати віру в основні вчення, що стосуються "нової угоди". Детальніше це пояснено в додатку. В обіцянках, які ми вже розглядали, Ісус неодноразово наголошує, що все, що він має і чим ділиться зі своїми учнями, він отримав від свого Батька. Це чітко вказує на його підлегле становище щодо Отця.

У своїй обіцянці до зібрання у Філадельфії Ісус говорить: «Переможця зроблю стовпом у храмі мого Бога». Очевидно, що мова йде не про буквальний храм у стародавньому Єрусалимі, зруйнований римлянами в 70 році н.е., і не про якусь сучасну величну, позолочену будівлю християнського світу. На цьому етапі варто трохи відійти від буквального тлумачення, щоб краще зрозуміти суть духовного храму, який сьогодні існує на землі. Йдеться не про матеріальні споруди, а про новий, невидимий устрій поклоніння, започаткований Богом приблизно з часу П'ятидесятниці 33 року н.е. У цьому духовному храмі немає потреби в будівлях, визначених місцях чи релігійних організаціях — справжнє поклоніння Богові можливе без них. 

  Існує важливий аспект справжнього духовного поклоніння: людині не обов’язково потрібне конкретне місце чи фізична структура, щоб виражати свою відданість Богові. Як сказав Ісус у розмові з самарянкою, настає час, коли правдиві поклонники будуть поклонятися Отцеві «в дусі та в правді» (Івана, 4 розділ). Ці слова підкреслюють, що справжнє поклоніння має ґрунтуватися на знанні біблійної правди та на її втіленні в щоденному житті, а також на дії святого духу — Божої  сили, яка починає діяти в людині з моменту, коли вона щиро пізнає істину.

Про важливість істини Ісус промовив у молитві за своїх учнів: «Освяти їх правдою! Твоє слово — то правда» (Івана 17:17). Але знайти цю істину не завжди легко, особливо з огляду на велику кількість релігійних груп, кожна з яких заявляє, що саме вона має Боже схвалення. Проте Біблія запевняє, що якщо щиро молитися до Бога про допомогу та наполегливо досліджувати Його Слово, можна знайти шлях до справжнього поклоніння. Той, хто шукає правду з чистим серцем, має змогу стати правдивим поклонником Єгови й отримати обіцянки Ісуса, які розглядаються в цій статті. Нехай цей шлях пошуку буде джерелом радості та відповідей на ваші молитви. Уважне вивчення цієї статті може суттєво допомогти вам краще зрозуміти біблійну правду, необхідну для спасіння.

Ще раніше Ісус сказав: «Зруйнуйте цей храм — і я за три дні відбудую його». Його слухачі не зрозуміли цих слів, оскільки думали про буквальний храм у Єрусалимі, який будувався 46 років. Але Ісус говорив не про фізичну будівлю, а про духовний храм, який мав бути встановлений завдяки його жертовній смерті. Цей новий храм — не з каменю, а з живих людей, які служать Єгові «в дусі та в правді».

  Перші християни поклонялися Богові в цьому духовному храмі, і їм не були потрібні пишні, вишукані чи позолочені споруди. Вони могли збиратися в приватних домах, на березі річок, у полі чи навіть у лісах — будь-де, де панувала духовна єдність. У цьому храмі могло поклонятися як багато людей, так і лише одна особа — кількість не мала значення. Головне, щоб людина знайшла цей духовний устрій поклоніння і залишалася в ньому.

У перших християн не існувало жорстко встановленого розкладу чи тривалості зібрань. Їхні зустрічі могли тривати одну, дві, три години або навіть довше — усе залежало від обставин і духовної потреби. На таких зібраннях брати та сестри вільно обговорювали духовні теми, спільно споживали їжу, ставили запитання й шукали відповіді. Часто такі зустрічі переростали в живі обговорення, які тривали до пізньої ночі, як це описано в Діях 20:7–12. Це сприяло не лише зміцненню віри, але й поглиблювало взаєморозуміння та братню любов між учасниками.

  Розглянувши, яке поклоніння в наш час приймає Єгова на землі, повернімося до слів Ісуса, сказаних в Об’явлення 3:12: «Переможця я зроблю стовпом у храмі мого Бога». У цьому випадку Ісус говорить не про земну, а про небесну частину Божого храму — те, що в Писанні позначається терміном «Святе святих».

У грецькому тексті Об’явлення 3:12 використано слово «наос» (ναός), яке позначає не весь храмовий комплекс, а саме внутрішню святиню — тобто місце, де символічно перебуває сам Бог. Це слово не охоплює зовнішні частини храму, як-от двори, і тому має глибоке значення. Наприклад, у Матвія 27:5 вжито інше слово — «гєрон» (hieron), що стосується усього храмового комплексу, включно з дворами. А от наос у Біблії часто вказує саме на найближчу присутність Бога — як на «Святе святих», у яке в земному храмі міг входити лише первосвященик. У контексті Об’явлення це означає, що переможець отримує доступ до самого Бога — до небесної частини храму — і стає частиною Його священницького небесного устрою.

Отже, коли Ісус обіцяє, що переможець стане «стовпом у храмі», це вказує на його вхід до небесного святого святих — у присутність самого Бога. Після воскресіння під час приходу Христа, така особа починає виконувати свої священницькі обов’язки. Ставши «стовпом», вона перебуватиме в цьому стані вічно — її «вже ніщо не усуне звідти». Адже вона отримує безсмертя та «божественну природу» (2 Петра 1:4).

Особа, якій випадає така висока честь, стає частиною Нового Єрусалима — небесного міста Бога Живого. На ній буде викарбуване ім’я цього міста, що символізує повне прийняття та приналежність до Божого устрою. Сьогодні Єгова дає змогу кожному шукати біблійну істину, прийняти її, триматися її до кінця — і таким чином отримати надію стати одним із 144 000 символічних «стовпів» у Його небесному храмі.

 Правління цього міста пошириться на всю «нову землю», адже воно «сходить з неба». Як у стародавньому Ізраїлі Єрусалим був столицею, звідки здійснювалося керівництво народом, так і небесний Єрусалим стане осередком Божого правління над усім людством. Це частина великого задуму Єгови — відновити гармонію на землі, поширити мир і щастя по всій планеті та виправити наслідки гріха, що його спричинили Адам і Єва. Ісус називав цей майбутній період «відновленням» або «відтворенням» (Матвія 19:28).

  Очевидно, що Ісус на небесах уже має нове ім’я, яке залишається невідомим для людства. У Об’явлення 19:12 сказано: «Він має написане ім’я, якого не знає ніхто, крім нього». У минулому він мав багато імен, що відображали Його роль у виконанні Божого наміру в певні періоди, зокрема: «Еммануїл», «Слово», «Ісус». Пророк Ісая ще за сотні років до народження Месії писав: «І зватиметься ім’я Його: Дивовижний Порадник, Могутній бог, Отець вічності, Князь миру» (Ісаї 9:6). Ці імена не є буквальними, а описують риси та ролі Месії. У єврейському оригіналі не йдеться про присвоєння юридичного імені, а про титули, якими Його прославлятимуть і визнаватимуть. Після воскресіння Ісус отримав не лише нове, таємниче ім’я, а й прославлене духовне тіло, яке перевершує попереднє, а також — безсмертя, яке він не мав раніше. Навіть ангели, хоч і могутні, не є безсмертними, і їхнє існування може бути припинене. Але Христос — безсмертний. Також і його "наречена" — вірні переможці — отримають подібне прославлене тіло. Апостол Павло писав: «Завдяки великій силі, якою він може все собі підкорити, він змінить тіло нашого пониження, щоб воно було подібним до його славного тіла» (Филип’ян 3:21). Отже, нове ім’я Ісуса символізує його виняткову позицію як небесного Первосвященника та Царя, а також відображає Його оновлену роль у здійсненні Божої волі на прийдешні віки. На переможцях, які будуть з Ним, теж буде викарбуване це нове ім’я, що вказує на їхню приналежність до Нього й участь у спільному служінні.

     «Переможцеві  дозволю сісти зі мною на моєму престолі, як і я, перемігши, сів з Батьком на його престолі» Об'явлення 3:21. 

  З цього вірша видно, що Ісус уже отримав владу сидіти з Батьком на престолі ще після своєї перемоги — тобто після воскресіння та вознесіння на небо у 33 році н.е. Це виконало пророцтво з Псалма 110:2: «Жезло твоєї сили пошле Єгова із Сіону: пануй серед ворогів своїх». Отже, його правління почалося не в якомусь пізнішому році, а ще тоді, коли його вороги, включаючи Сатану, демонів і земних правителів, залишалися активними. Як говорить 1 Коринфян 15:26, «останній ворог, який буде знищений, — це смерть».

Слова «сів з Батьком на його престолі» не мають на увазі буквального трону десь у небі. У Біблії престол часто символізує владу. Ісус не займає нерухоме положення в певному небесному місці, а активно здійснює владу, яку отримав від Єгови. Це видно, зокрема, з Дій апостолів 23:11, де читаємо: «А наступної ночі Господь став коло Павла і сказав...» — тобто Ісус   має змогу діяти в будь-якому місці, навіть бути поруч із окремим своїм учнем тут, на землі.

Цей вірш також показує, що й вірні християни можуть отримати подібну владу — «сісти з Ісусом на престолі» — якщо переможуть цей світ. Це не буквальна перемога через силу чи владу, а духовна: вірність істинному вченню Христа, його наслідування у вірі, любові та витривалості. Саме таких переможців Ісус визнає гідними участі в управлінні разом із Ним.

  Коли Ісус возносився на небо, він проголосив: «Дана мені вся влада на небі і на землі» (Матвія 28:18). На основі цих слів виникає три ключові запитання:

1. Хто дав Ісусові цю владу?

2. Коли вона була йому дана?

3. Який обсяг цієї влади?

Відповіді:

1. Владу дав Йому Його Батько — Бог Єгова.

2. Вона була дарована вже після воскресіння, перед самим вознесінням.

3. Ісус отримав повноту влади — «всю владу», як на небі, так і на землі.

Отже, вже приблизно 2000 років Ісус панує «поміж ворогами своїми». Як сказано в 1 Петра 3:22: «Він, піднявшись на небо, перебуває праворуч від Бога, і йому підкорено ангелів, владу і силу».

Хоча зараз Ісус ще не застосовує свою владу в повній мірі, настане час, коли він скористається нею сповна: зруйнує цю систему — або, як каже Писання, «цей вік» — і розпочне своє Тисячолітнє правління разом зі «святими Всевишнього». Тоді Сатану, Диявола, а також демонів буде ув’язнено й вкинуто до безодні бездіяльності на тисячу років. Детальніше пояснення слів Матвія 28:18 можна знайти в статті: "Ісус підійшов та сказав їм: «Дана мені вся влада на небі і на землі" https://goodnewshristianity.blogspot.com/2022/01/2818.html

 

 

 

                                                                   Закінчення.

 

   Отже, ми розглянули обіцянки Ісуса, висловлені в посланнях до семи церков — обіцянки, адресовані кожному з Його вірних послідовників. Можливо, для вас це нова інформація. Адже зміст цих обіцянок суттєво відрізняється від того, чого навчає сучасне християнство і що багато хто чув і сприймав з дитинства.

Хоч це може здатися прикрим, але сучасне християнство — це і є той «антихрист» і «беззаконник», про якого застерігав апостол Павло. Цей релігійний обман існує ще з III–IV століть. Павло пророкував не лише його появу, а й його падіння: «...якого Господь Ісус знищить духом своїх уст і усуне виявленням свого приходу» (2 Фесс. 2:8).

Термін «антихрист» буквально означає «замість Христа», тобто — підробка, фальсифікат. Протягом століть Сатана майстерно створював і просував цю підробку християнства — спотворену альтернативу істинному вченню. Він поступово вводив у християнство брехливі доктрини, такі як вічні муки в пеклі, триєдність Бога та безсмертя душі — вчення, що знеславлюють Єгову і спотворюють розуміння Його природи.

Це схоже на шахрайську схему: вам пропонують нібито цінну річ, а натомість дають підробку — і ви добровільно погоджуєтесь. Але з часом приходить розчарування, коли виявляється справжня суть обману.

  Насправді кожен із нас народжується в певному релігійному середовищі, і в багатьох конфесіях навіть практикується хрещення немовлят. Проте така практика суперечить прикладу Ісуса Христа і вченню Святого Письма.

Варто також зазначити, що протягом століть траплялися періоди, коли серед християн майже не залишалося тих, хто мав повне розуміння біблійної істини. Деякі особи володіли лише окремими її аспектами. Наприклад, такі видатні діячі, як Ісак Ньютон, Мігель Сервет і Лев Толстой, відкидали догмат про Трійцю. Також проти цього вчення виступав священник Вольфґанґ Капіто, який у 1523 році залишив свою високу посаду радника архієпископа й оселився в Страсбурзі. Подібних людей було чимало. Однак, на жаль, ніхто з них не осягнув повноти біблійної правди, якою володіли перші християни.

Причина цього — в могутньому впливі антихриста, тобто світових релігій, які затьмарили розуми людей у всьому світі. Навіть коли хтось знаходив істину в одній доктрині, він часто помилявся в іншій. З дитинства багатьох переконували, що вони належать до «правдивої релігії», і тому люди не відчували потреби шукати істину далі.

Однак справжнє пізнання Бога потребує особистих зусиль. Потрібно самостійно шукати Його, ретельно досліджуючи Його Слово. Таке вивчення вимагає часу й внутрішньої дисципліни, адже не завжди легко відокремити час від щоденних справ. Та варто пам’ятати: досягнення Царства Небесного і вічне життя поруч з Ісусом — це найвища мета для людини. І вона справді варта будь-яких жертв.

  Сучасні релігійні споруди вражають своєю розкішшю та величчю. Їх зводять із метою привернути увагу людей, вплинути на уяву та викликати захоплення. Багато хто, вражений зовнішньою пишністю, починає вважати такі місця особливо «святими». Але виникає важливе запитання: чи справді Христос присутній у цих будівлях?

Ісус свого часу висловився про храм у Єрусалимі, що став центром поклоніння для ізраїльтян: «Ось ваш дім залишається порожнім» (Матвія 23:38). Це означало, що дух Єгови залишив храм — відтепер молитви, що лунали там, більше не приймалися, а жертви не мали сили. Остаточним підтвердженням цього стало його знищення римлянами в 70 році н.е. Це було не просто історичною подією, а знаком Божого відкинення тієї системи поклоніння.

Подібне можна сказати і про сучасне християнство, яке також виявилося духовно занечищеним — через участь у святах, звичаях і традиціях, що суперечать Божій волі. Молитви в таких системах не знаходять відповіді, а майбутнє принесе їм не відродження, а остаточне падіння та знищення. Не залишиться й сліду.

Характерною рисою сучасних релігій є подрібнення: вони безупинно діляться на численні течії та групи. Але ці розділення не несуть зцілення для душі людини, бо не торкаються кореня проблем — духовного відступництва.

Ці проблеми не вирішуються поверхневими проповідями типу «Ісус любить усіх» чи мелодійними піснями, що викликають лише емоції. Людина, яка щиро шукає Бога, часто звертається до якоїсь протестантської громади, сподіваючись знайти істину. Але в підсумку натрапляє на плутанину людських учень, що не мають біблійного підґрунтя, і замість духовного задоволення — переживає внутрішню порожнечу.

Такі релігії нерідко лише накладають «тягарі» на плечі своїх вірян — небіблійні вимоги, обряди та зобов’язання, які не наближають до Бога. Проповідники обіцяють «благословення», однак справжніх духовних плодів за цими обіцянками не видно.

Не дивно, що дедалі більше людей розчаровується в офіційних релігіях, залишає їх і розсіюється в духовному бездоріжжі — наче овечки без пастиря. А дехто, на жаль, узагалі втрачає віру в Бога. Усе свідчить про те, що це явище лише посилюватиметься з часом.

 Щоб знайти справжній «мир Христа», людині необхідно здійснити кардинальні зміни у своєму житті та мисленні. Це означає не просто змінити релігійну приналежність, а глибоко переглянути свої переконання й усвідомлено докопатися до істин, яких дотримувалися перші християни.

Такий шлях вимагає ретельного дослідження Божого Слова, а також готовності відмовитися від релігійних уявлень, що насправді не мають біблійного підґрунтя. Лише тоді, коли людина очиститься від викривлених учень та звичаїв, що мають язичницьке походження, вона зможе по-справжньому відчути той глибокий, непідробний спокій, який дарує Христос.  "Бо що може бути спільного між праведністю і беззаконням?  Або що спільного між світлом і темрявою? Яка згода між Христом і Веліа́лом? І що спільного між віруючим і невіруючим?   Крім того, що спільного між Божим храмом та ідолами?  Адже ми — храм живого Бога,  а він сказав: «Буду перебувати серед них і ходитиму серед них. Я буду їхнім Богом, а вони будуть моїм народом». «“Тож вийдіть з-поміж них та відділіться,— говорить Єгова,— і більше не торкайтесь нечистого”, “і тоді я вас прийму”. “Я стану вам батьком,  а ви станете мені синами і дочками”, — каже Всемогутній Єгова». Записав апостол Павло в 2  Коринфян 6:14-18. 

  Очевидно, що лише окремі люди зможуть стати справжніми учнями Ісуса, вийшовши з лав «антихриста» й тим самим знайти справжній «мир Христа». Сутність апостольського християнства полягає не в спробах реформувати цей світ за допомогою християнських моральних принципів чи соціальних програм. Його справжня мета — зібрати «наречену Христа», тобто врятувати хоча б тих, хто приймає істину.

Особливо обурює те, що більшість релігійних лідерів відкрито укладають союзи з політичними структурами цього світу. Це яскраво проявляється напередодні виборів, коли з релігійних кафедр звучить не звістка про Царство Христа, а агітація за земне правління. Така співпраця є нічим іншим, як духовним перелюбом — зрадою Бога.

Чому це важливо усвідомити? Бо таке розуміння може пробудити людину від духовної сплячки й спонукати до пошуку істини про Бога. Не слід повторювати хибне мислення стародавніх ізраїльтян, які, за словами пророка Ісаї, казали:
«Ми уклали угоду зі смертю, з могилою уклали союз. Коли прийде нестримна повінь, вона нас не торкнеться, бо брехню ми зробили своїм сховком і неправду — своїм притулком» (Ісаї 28:15).

Життя ясно показує: організована релігія не тільки не дає людям ні духовного, ні фізичного захисту, але часто відволікає їх від справжнього пошуку Бога. Тож надзвичайно важливо не сліпо приймати на віру все, що говорять релігійні провідники, а особисто досліджувати й розуміти істину.

    Якщо ми докладемо зусиль, щиро прагнучи пізнати правду про Ісуса та Його Батька, то зможемо пережити духовні благословення, про які йдеться в останньому посланні до Лаодикії:

«Ось я стою біля дверей і стукаю. Якщо хтось почує мій голос і відчинить двері, я ввійду до нього й буду вечеряти з ним, а він — зі мною» (Об’явлення 3:20).

Але як Ісус може вечеряти з нами, якщо не приходить у буквальному тілі й не сидить з нами за одним столом? Це образний вислів, який означає, що Ісус буде з нами духовно — надаючи нашому серцю мир, спокій і глибоку внутрішню впевненість. Він особисто піклуватиметься про тих, хто відчиняє Йому двері свого життя, надаючи підтримку, духовні дари й «дух» свого Батька. Апостол Павло назвав це «миром Христа» (Колосян 3:15), що, погодьтеся, є неоціненним благословенням у наші тривожні й непевні часи.

Навіть коли в людини зовні все добре — міцна родина, надійна робота, здоров’я й багато друзів — вона все одно може відчувати внутрішню порожнечу, ніби чогось бракує. І з роками це відчуття може посилюватись, переростаючи у пригніченість або навіть депресію. Тому справжнє задоволення й глибокий спокій приходять не з матеріальним добробутом, а з духовним єднанням з нашим небесним Батьком через Його Сина, Ісуса Христа.

Жива й правдива надія, яку проповідували апостоли та сам Господь Ісус, відкриває надзвичайну можливість уже тепер стати синами Бога Єгови — і тішитися цим синівством вічно. Те, що було втрачено Адамом і Євою — статус Божих дітей — через Ісуса Христа та віру в Його викупну жертву може бути відновлено вже нині, тут, на цій недосконалій землі.

Про це нагадують слова з послання до Галатів:
«І оскільки ви сини, Бог послав у ваші серця духа свого Сина, який вигукує: “Авва, Батьку!” Отже, ти вже не раб, а син; а якщо син — то завдяки Богові і спадкоємець» (Галатів 4:6–7).

   Отже, з усього сказаного важливо серйозно прислухатись до слів Ісуса з Об’явлення 2:10:

«Будь вірний до смерті — і я дам тобі вінок життя».

Ці слова нагадують, що, стаючи християнином, людина бере на себе зобов’язання йти дорогою, яку сам обрав і яку вказав їй Ісус. Це не короткий порив віри, а тривалий шлях вірності, що триває аж до самої смерті.

Ще до того, як учні Ісуса почали називатися «християнами», їх знали як «тих, що належать до цієї дороги» або просто — «ця дорога». Цей вислів яскраво підкреслює, що хрещення — це не завершення, а лише початок духовного шляху, який потребує наполегливості, стійкості й цілковитої посвяти.

Цілком можливо, що сама назва «ця дорога» бере свій початок із слів Ісуса в Івана 14:6:
«Я — дорога, правда і життя».
Тому можна сказати, що ця назва сьогодні навіть доречніша, ніж слово «християнин», яке з часом суттєво втратило свою вагу та значення. Адже протягом двох тисячоліть безліч людей, які називали себе християнами, своїми вчинками лише паплюжили цю високу назву, завдаючи їй ганьби й заплямованої репутації.

Справжня вірність Христу не в назві, а в ходінні Його дорогою — до кінця.

 

  Коли Господь Ісус Христос вдруге прийде на заселену землю, я щиро бажаю, щоб ви були серед тих, кому Він дарує нагороду — вічне життя в небесах.

Його прихід стане грандіозною, визначальною подією. Апостол Іван описав це так:
«Він прийде з хмарами, і побачить Його кожне око, навіть ті, хто Його проколов. І всі племена землі з горя битимуть себе в груди» (Об’явлення 1:7).
Це означає, що прихід Христа не буде прихованим або символічним. Це буде подія, яку сприймуть буквально всі — незалежно від національності, статусу чи переконань. Це буде момент, якого людство очікувало віками, і який стане очевидним для всіх.

Ісус сам порівняв цей момент із блискавкою:
«Як блискавка виходить зі сходу і видна аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського» (Матвія 24:27).
Інакше кажучи, його друге пришестя буде всесвітньо помітним небесним знаменням — неймовірним і величним для тих, хто жив у правді, і страхітливим для тих, хто зневажав Божу волю.

Не дозвольте себе ввести в оману тими, хто каже:
«Він уже прийшов — тільки невидимо для світу».
Ісус застеріг про це заздалегідь:
«Якщо вам скажуть: “Ось він у пустелі” — не виходьте; “ось він у внутрішніх кімнатах” — не вірте» (Матвія 24:26).

У пустелі» — це образ ізольованого, прихованого явлення, десь далеко від людей, як це робили самозвані пророки ще за часів Ісуса. Вони заводили своїх послідовників у пустелю, обіцяючи чудеса та об’явлення. Але Ісус каже: не вірте, не виходьте! Його прихід не буде приватною подією.

  Варто звернути увагу на слово, яке Ісус вживає у Матвія 24:26 — ταμεῖον (тамейон). У грецькій мові це слово означає внутрішню кімнату, кладову, сховане приміщення без вікон, куди зазвичай ніхто сторонній не мав доступу. Такі кімнати використовували для зберігання цінностей або для усамітненої молитви (пор. Матвія 6:6). У контексті Ісусового застереження це слово символізує спроби видати Його прихід за щось таємне й невидиме, доступне лише певному колу вибраних. Тому Ісус прямо говорить: «не вірте», якщо вам кажуть, що Він уже прийшов, але «внутрішньо», «духовно», «невидимо». Його справжній прихід буде явним для всіх, як блискавка, що сяє від сходу до заходу (Матвія 24:27).

Ідея про «невидиму присутність» Христа — це людське перекручення Божої істини. Вона заперечує біблійну простоту та силу Христа, який прийде так, що «побачить Його кожне око», а не лише вузьке коло особливих ініційованих.

Більш детально питання, пов’язане з грецьким словом παρουσία (парусія), яке перекладається і як «прихід», і як «присутність», розглянуто в дослідницькій праці Карла Олофа Йонссона «Пришествие или присутствие — о чём говорят факты?». Варто ознайомитися з цим ґрунтовним аналізом, якщо ви справді шукаєте істину.

  Хочу ще навести слова апостола Павла що до того, як саме під час Ісусового приходу надаватиметься нагорода і яким чином буде розгортатися хід подій. Апостол детально  описує цей процес: «До того ж, брати, ми не хочемо, щоб ви залишались у незнанні щодо тих, хто спить смертним сном, не хочемо, щоб сумували, як інші люди, котрі не мають надії. Бо якщо ми віримо, що Ісус помер і воскрес, то також віримо, що Бог приведе разом з ним і тих, хто заснув, в  Ісусі Христі. На підставі слова Господнього ми говоримо, що ті з нас, хто буде живий під час приходу Господа, аж ніяк не випередять тих, хто заснув.  Бо сам Господь зійде з неба з наказом, з голосом архангела та з Божою сурмою, і померлі у Христі, воскреснуть першими. Потім ті, хто залишатиметься живим, будуть разом з ними забрані в хмарах, щоб у повітрі зустрітися з Господом, і з того часу ми завжди перебуватимемо з ним. Тож не переставайте потішати одне одного цими словами» (1 Фесалонікійців 4:13-18). Детальніше пояснення цього місця дивіться:

  https://goodnewshristianity.blogspot.com/2020/08/2-218.html 

Уявімо, що вірний християнин справді доживе до того часу, коли його тіло миттєво зміниться — він стане духовним створінням, новою істотою. Перед його очима відкриється небесна реальність: світ духовних істот, ангелів і, найголовніше, самого Ісуса Христа.

Він зустріне своїх братів у вірі — співхристиян з першого століття, а також апостолів, які вірно служили протягом першого століття й були гідні тієї ж нагороди. Тоді на небесах запанує радість, якої ще не було: сповнення всіх надій, перемога над смертю, єдність із Христом у славі.

Це не фантазія. Ісус Христос дійсно прийде як Цар у своїй славі. Нам не слід сумніватися в цьому — Його прихід неминучий.  

Ісус Христос, як Цар у своїй славі, обов’язково прийде, і нам не слід сумніватися в цьому. Тоді ті, хто належить Христу, отримають свою нагороду. Саме цю непохитну надію виражали перші християни у короткому заклику «марана та» — тобто «Господи наш, прийди!». Цей вислів є арамейським, а не грецьким, і був настільки важливим для перших учнів, що апостол Павло залишив його без перекладу в грецькому тексті 1 Коринфян 16:22.

Форма «марана та» (מָרַנָא תָּא) передає емоційне прохання про пришестя Христа — це молитва віруючого серця, яке чекає свого Господа. 

 

Також, дивіться додаткову інформацію, в статтях «мир, духу Божого», «Деякі деталі явлення Христа», «Таємниця Єгови та Його передбачення на своїх синів». на  goodnewshristianity.blogspot.com

 

    Якщо у вас виникли якісь питання або ви хочете дізнатись більше то дзвоніть за номером 0967264207 або пишіть за адресою petrenkoberezne@gmail.com 

 

 

 

                                                                     Додаток.

 

1)       Всемогутній Бог - один, його імя - Єгова. Вихід 15:3. Дивіться статтю "Правдивий Бог" за посиланням:  https://goodnewshristianity.blogspot.com/2021/08/blog-post.html

2)       Ісус Христос – єдинородний, первородний Син Бога, менший від свого Отця. Івана 14:28, Матвія 16:16.

3)       Святий дух – не особа, а необмежена та багатогранна сила Бога  Луки 24:49.

Докладніше читайте в статті: https://goodnewshristianity.blogspot.com/2022/01/814.html

4)   Людина не має безсмертної душі; пекло (гадес) - це спільна могила людства, стан неіснування, де люди чекають  на воскресіння. Рим. 6:23 Еклезіяста 9:5.10 Детальніше: https://goodnewshristianity.blogspot.com/2019/05/blog-post_6.html

5)  Небесна нагорода доступна кожному, хто знає правду та дотримується її  Матвія 11:12, 28:19-20.

6)  Християнин не має права проповідувати, чогось іншого, крім небесної надії у воскресінні під час приходу (виявлення) Ісуса. Галатів 1:6-8, 2 Кор 11:4.

7) Християнин має очиститись від усіх язичницьких звичаїв, вплетених в християнство, наприклад, святкування Нового року, Різдва, Пасхи, зелених свят та інших  2Кор 6:14-18.

 8) Християни має дотримуватись усіх моральних норм та духовних законів, викладених у Святому Письмі.