Сподівання і чекання перших християн.

                                            Сподівання і чекання перших християн.

                                               

      В першу чергу християни в першому столітті чекали на повернення Ісуса, їхнього Господа. Хоча вони не знали, коли це станеться і навіть думали, що той час уже близько. Вони цього прагнули, тому, що з його поверненням вони могли отримати свою нагороду, бути разом з ним в Небесному Царстві. Ісус їм пообіцяв, що коли повернеться забере їх до себе. Звернімося до Біблії, як натхненої книги від Бога, нехай вона сама говорить.

     В 1 Фесалонікійців 4:13-18 говориться: «До того ж, брати, ми не хочемо, щоб ви залишались у незнанні щодо тих, хто спить смертним сном,  не хочемо, щоб сумували, як інші люди, котрі не мають надії. Бо якщо ми віримо, що Ісус помер і воскрес, то також віримо, що Бог приведе разом з ним і тих, хто заснув смертним сном, будучи в єдності з Ісусом. На підставі слова Господнього ми говоримо, що ті з нас, хто буде живий під час приходу Господа, аж ніяк не випередять тих, хто заснув смертним сном. Бо сам Господь зійде з неба з наказом, з голосом архангела та з Божою сурмою, і мертві, що перебувають в єдності з Христом, воскреснуть першими. Потім ті, хто залишатиметься живим, будуть разом з ними забрані в хмарах, щоб у повітрі зустрітися з Господом, і з того часу ми завжди перебуватимемо з ним.Тож не переставайте потішати одне одного цими словами». 

  Учні Ісуса мали надзвичайну надію: під час повернення їхнього Господа вони воскреснуть до духовного життя. Всевишній Бог Єгова, Батько Ісуса Христа, тоді дарує їм могутнє, безсмертне духовне тіло. А ті християни, які залишаться живими на момент явлення Ісуса, зазнають миттєвої переміни: їхнє тіло зміниться, і вони негайно перейдуть із земного життя в духовне.

Можливо, що під час явлення Ісуса живі помазанці будуть спершу піднесені над землею — на видиму висоту, скажімо, 30–60 метрів — щоби послужити очевидним свідченням для оточуючих. Це короткочасне підняття не є вознесінням у духовні небеса, але радше публічним знаком: ці люди не вмирають, а переходять в інший стан буття. Далі їхнє фізичне тіло   буде розформоване тобто зникне, і в ту ж мить створюється нова духовна особистість, подібно до того, як зерно помирає, щоб з'явився новий плід (1 Кор. 15:36–38). Такий сценарій гармоніює з прикладом Ісуса, який був піднятий на очах учнів (Дії 1:9), і з обітницею, що вірні «будуть підхоплені на хмарах» (1 Сол. 4:17), хоча сам момент переміни залишається «в око змигнути» (1 Кор. 15:52). Цей процес був би як акт Божої слави — видимий, але водночас миттєвий і надприродний.

 Тоді християни матимуть славне тіло, подібне до Христового. Ось   деякі місця зі Святого Письма:

1)     «Коли ж виявиться Христос — наше життя, тоді виявитесь із ним у славі й ви» Колосян.3:4

2)     «Батьку, хочу, щоб ті, кого ти дав мені, були там, де я, і могли бачити славу, яку ти дав мені, адже ти любив мене ще перед заснуванням світу». Івана 17:24

3)     «Він пошле своїх ангелів з потужним звуком сурми, і вони зберуть його обранців з чотирьох сторін світу — від одного краю неба до іншого». Матвія. 24:31 По всьому світі будуть його обранці. Зверніть увагу, що тоді буде «звук сурми», про що і говорить ап. Павло у Фесалонікійців.

4)     «Тоді двоє будуть у полі: одного буде забрано, а другого покинуто. Дві жінки будуть молоти на жорнах: одну буде забрано, а другу покинуто». Матвія 24:40,41 Це станеться цілком несподівано для навколишніх.

    Тож не дивно, що ця Євангелія — добра новина про небесну надію — так стрімко ширилася спочатку по Юдеї, а потім і по всій Римській імперії. Людей приваблювала звістка про безсмертне життя в Божій присутності. І ця надія не була марною: Бог підтверджував віру перших християн знаменнями й чудесами. Чудесні зцілення та дари духу супроводжували заснування християнського збору, але наприкінці першого століття ці надприродні прояви поступово припинилися.

Коли ж християнин воскресне до небесного життя, він зможе побачити Ісуса, ангелів різної слави, а також самого Творця — Єгову Бога. Тоді стане можливим спілкування з апостолами, такими як Петро, Іван, Яків, і навіть із Марією — матір’ю Ісуса  , та з іншими вірними*. Це буде не просто  споглядання — адже існують навіть «ангельські мови» (1 Кор. 13:1), і між небесними особистостями пануватиме щире спілкування.

Хтось може насмішливо запитати: «А що ви там у небі будете робити?» Але варто лише замислитись: навіть тут, на грішній землі, людина часто насолоджується самим фактом існування, навіть нічого не роблячи. То наскільки глибшою буде радість досконалого, безгрішного життя, наповненого змістом і славою! Можна буде вільно споглядати увесь створений Всесвіт — з його мільярдами галактик, зір і планетних систем. Але найголовніше — ці нові духовні істоти будуть «царським священством» (1 Петра 2:9), обраним, щоб у майбутньому служити людству, як об’явлено в Об’явлення 5:9–10.

*Примітка: Варто пам’ятати, що на цю мить жоден з помазанців, включно з апостолами чи Марією, ще не воскрес. Тому поклонятися їм або звертатися до них із проханнями — безглуздо, адже Христос ще не прийшов, і воскресіння ще не відбулося. Згідно з Писанням, вічне життя здобувається не через безсмертя душі, а через воскресіння під час явлення Христа народам. Після смерті людина не переходить у нову форму свідомого існування, а потрапляє в стан небуття — подібний до сну. Як сказав Ісус про Лазаря: «Друг наш Лазар заснув, тож іду розбудити його» (Івана 11:11).