Таємниця Єгови та Його передбачення про своїх синів.

    Що, якби ти дізнався, що протягом чотирьох тисяч років навіть найвірніші слуги Бога не знали головного? Що спасіння — це не лише звільнення від гріха, а й спадщина: покликання увійти до небесного Царства і співцарювати з Христом. І що ця надія не була загальновідомою, а навмисно залишалася прихованою до визначеного часу? Саме цю приховану істину — Божу таємницю і момент її відкриття — ми й розглянемо далі.

 Займатись передбаченнями майбутнього намагалося чимало людей. З історії ми бачимо, що майже всі такі спроби виявлялись невдалими. Особливо це стосується спроб визначити дату кінця світу або повернення Ісуса Христа. Наприклад, передбачення кінця світу, зроблені Вільямом Міллером у 1844 році, Чарлзом Расселом у 1914 році, Джозефом Рутерфордом у 1925 році, Фредеріком Френцом у 1975 році та іншими. Усі ці передбачення ґрунтувалися на біблійних розрахунках і здавалися переконливими. Вони заявляли: «Так говорить Боже Слово». А тих, хто сумнівався, релігійні провідники засуджували, мовляв: «Ти що, не довіряєш Богові?»

Проте всі вони проігнорували застережливі слова Ісуса: «Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години» (Матв. 25:13).

 

                Свобода вибору та передбачення Єгови.     

   Та в цій статті я хочу зосередитися не на хибних людських спробах передбачити майбутнє, а на зовсім іншому — на передбаченнях самого Єгови. Йдеться не стільки про окремі дати чи події, скільки про людей і про роль, яку вони відіграють у Божому задумі.

Без сумніву, Бог здатен передбачити абсолютно все. Проте Писання показує, що він не завжди використовує цю здатність однаковим чином. Однією з причин є те, що його розумні створіння — як земні, так і небесні — наділені свободою волі. Тому, коли Єгова щось передбачає — хід історії, розвиток певної ситуації або майбутнє окремої людини — він не визначає наперед її моральний вибір між добром і злом.

Про Єгову сказано:
«Єгова, Єгова, Бог милосердний і співчутливий, негнівливий, сповнений відданої любові та у всьому правдивий».
Такий Бог не може приректи людину на заздалегідь визначений вибір, адже це суперечило б Його власному характеру — милосердному, справедливому й правдивому.

Цю ж думку підтверджують слова самого Бога: «Створімо людину за образом Нашим». Це означає, що людина, подібно до ангелів, має свободу волі й здатність відповідати за свої рішення. Апостол Павло висловлює ту саму істину, зазначаючи:
«Чоловік — образ та слава Бога» (1 Коринфян 11:7).

Саме в такому контексті слід розуміти одне з перших біблійних пророцтв, записане в Буття 3:15:

«І я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, між потомством твоїм і потомством її. Воно розчавить тобі голову, а ти пораниш його в п’яту».

Очевидно, що буквальна змія — тварина — не могла бути справжнім учасником цієї ворожнечі. За нею стояла могутня духовна особа — Сатана Диявол. Відповідно, і «жінка» з її насінням — це не Єва та її син Каїн, а значно ширше й глибше поняття.

Це коротке, але надзвичайно містке проголошення охоплює всю історію людства — аж до завершення тисячолітнього Царства ісуса христа. Воно описує тривалу боротьбу між двома сторонами: потомством змія і насінням жінки, а також поступове розкриття Божого задуму.

Головною особою з насіння «жінки» є Ісус христос. Під час свого земного життя він був «ужалений у п’яту», коли помер жертовною смертю. Проте його смерть не стала поразкою. Після воскресіння він здобув перемогу, а у призначений Єговою час остаточно «розчавить голову» змієві — тобто знищить Сатану Диявола назавжди.

Саме тому апостол Павло міг написати християнам слова надії:
«Бог миру незабаром розчавить Сатану під вашими ногами» (Римлян 16:20).

Отже, християни з небесною надією також є частиною «насіння жінки» поряд з Ісусом христом. Як воскреслі духовні сини Бога, вони братимуть участь в усуненні вікодавнього ворога — противника Бога і всього людства. Після воскресіння вони стають частиною символічної «жінки» — небесної організації Єгови, яка складається з духовних створінь і через яку він здійснює свій задум.

Водночас важливо зауважити: хоча Бог має здатність передбачати розвиток подій, він не визначає наперед кожен окремий вчинок чи життєвий шлях людини, навіть коли мова йде про його вірного служителя. Навіть у вирішальні моменти, коли випробовується відданість людині до Бога, Єгова залишає простір для свободи волі. Це чітко видно з двох біблійних прикладів Каїна та Авраама.

Бог застерігає Каїна словами:

«Якщо почнеш робити добро, хіба я знову не виявлятиму тобі ласку? Якщо ж ні, то знай, що біля дверей тебе підстерігає гріх, і він прагне заволодіти тобою. Але чи ти його переможеш?» (Буття 4:7).

Запитання «чи ти його переможеш?» показує, що хоча Бог Єгова бачив злий нахил серця Каїна, він не визначив наперед, як той поведе себе щодо Авеля. Єгова не оголошує вирок, а закликає до боротьби — спонукає Каїна подолати ненависть і заздрість, щоб відновити правильні стосунки з Богом. Сам факт, що Єгова ставить питання, а не робить ствердження, свідчить: вбивство Авеля не було наперед передбаченим.

Подібний принцип простежується й в історії з Авраамом. Коли той був готовий принести свого сина в жертву, ангел промовив:

«Не вбивай хлопця і нічого йому не роби, бо тепер я знаю, що ти боїшся Бога, адже не пошкодував для мене свого єдиного сина» (Буття 22:12).

Вираз «тепер я знаю» вказує, що результат цього випробування не був наперед оголошений як факт. Лише в момент рішучої дії Бог побачив, що Авраам справді готовий коритися Йому беззастережно. Якби поведінка Авраама була визначена наперед, саме випробування втратило б свій сенс.

Отже, ці приклади показують, що Бог не визначає наперед конкретний вибір людини. Він бачить її серце, знає її нахили й можливості, але залишає людині повну свободу вибору. Саме ця свобода — не випадковість і не формальність, а дар Божий, який Єгова глибоко цінує і ніколи не скасовує, навіть у найвідповідальніші моменти історії спасіння.

Проте є й інші приклади, які показують, що в окремих випадках Бог таки передбачає майбутнє з великою точністю. Один із найяскравіших — пророцтво про перського царя Кіра:

«Я говорю про Кіра: “Він мій пастух, і він повністю виконає мою волю”; я кажу про Єрусалим: “Він буде відбудований”, а про храм: “Твій фундамент буде закладений”. Так каже Єгова до свого помазанця Кіра» (Ісаї 44:28—45:1).

Бог не лише назвав ім’я цієї людини приблизно за двісті років до її народження, а й указав, що саме вона виконає Його намір — відновить Єрусалим і храм. Очевидно, що Єгова бачив риси характеру Кіра та загальний напрям його життя і, керуючи обставинами, скерував його до виконання свого задуму. При цьому Писання не говорить, що кожен внутрішній вибір Кіра був наперед визначений.

Подібний принцип бачимо й у випадку з Юдою Іскаріотом. Приблизно за тисячу років до подій псалмоспівець передав пророцтво, що близький друг Месії зрадить його. Хоча ім’я зрадника не було назване, згодом ісус зрозумів, хто саме ним стане:

«А втім, серед вас є такі, що не вірять». Ісус сказав це, бо ще з самого початку знав, хто з них не вірить і хто його зрадить» (Івана 6:64).

Слово «початок» у цьому контексті, імовірно, не стосується народження Юди чи моменту його покликання апостолом, а часу, коли він у серці почав схилятися до зла. Ісус розпізнав цю внутрішню зміну на духовному рівні. Він молився цілу ніч, перш ніж вибрати апостолів, тому Юда не міг бути зрадником від часу його вибрання, тож спочатку Юда мав добрий початок. (Луки 6:12–13). Згодом же він відхилився — і цей відхід не був наперед визначеним.

Це можна порівняти з тим, як хтось може знати наперед загальний результат матчу — наприклад, перемогу команди з рахунком 1:0, — але не знати, хто саме заб’є вирішальний гол. Подібно до цього Бог бачить серце людини, знає напрям подій і кінцевий результат, але залишає людині свободу вибору її конкретних рішень. Те, як Він поєднує своє передбачення з людською свободою, залишається Його таємницею:

«О глибино Божого багатства, мудрості і знання! Які ж нез’ясовні присуди його та незбагненні шляхи його!» (Римлян 11:33).

   

У I столітті, коли народилася одна дитина, Єгова вже знав, що вона стане його духовним сином і помазанцем. Але мова йде не про Ісуса Христа, як можна було б подумати. Цілком імовірно, що Бог знав це ще до її народження — подібно до того, як це було у випадку з перським царем Кіром. Адже у Божому слові було передречено:

«Після того я повернуся та знову підійму Давидів дім, який упав. Тож я відбудую руїни і знову його зведу, аби ті, хто залишиться з цього народу, наполегливо шукали Єгову і робили це разом з людьми з усіх народів — з тими, хто називатиметься моїм іменем,— говорить Єгова, який виконує те, що відомо з давніх-давен» (Дії 15:16–18).

Ці слова показують, що Бог заздалегідь знав: не весь буквальний Ізраїль відгукнеться на запрошення стати його духовними синами. Тому у його задум входило добрати визначене число людей з інших народів, тобто язичників, щоб вони разом з єврейськими християнами утворили новий духовний народ.

Однак для того, щоб добра новина дійшла до народів по всій Римській імперії, була потрібна особлива людина — ревна, освічена, витривала й рішуча. Такою людиною став апостол Павло. Він сам свідчить, що Єгова вибрав його ще до народження:

«Але коли [Бог], ще до мого народження вибрав та покликав мене Своєю благодаттю, захотів відкрити мені і через мене Свого Сина, щоб я звіщав його Добру Новину серед язичників» (Галатів 1:15, 16, ВТІ).

Це не означає, що Павло був позбавлений свободи вибору або що його життєвий шлях був наперед визначений у деталях. Радше Єгова бачив його здібності, темперамент і внутрішній потенціал та заздалегідь знав, що саме така людина може стати ефективним знаряддям у здійсненні Божого наміру.

Як показує подальша історія, апостол Павло повністю виправдав це покликання і з надзвичайною відданістю виконав доручене йому завдання.

Отже, біблійні приклади показують узгоджений принцип: Єгова може наперед знати, для якої ролі придатна певна людина, не передбачаючи при цьому кожного її морального вибору. У випадку Павла Бог «відділив» його ще до народження не тому, що наперед визначив усі його вчинки, а тому, що бачив його потенціал, риси характеру та здатність виконати особливе завдання у визначений час.

Покликання Павла не скасувало його свободи волі: він міг і далі чинити опір, як це робили інші , але добровільно відгукнувся на Боже втручання. Таким чином, Галатів 1:15–16 узгоджується з загальним біблійним свідченням: Бог керує історією через людей, не перетворюючи їх на маріонеток, і здійснює свій задум, поважаючи свободу вибору кожної особи.

    Павло  сам пояснював, що Бог передбачив своїх духовних синів ще до «заснування світу». Це можна розуміти так, що Бог ще на початку людської історії — можливо, в момент гріхопадіння Адама і Єви — у своїй волі визначив певну групу людей, які стануть його синами.

Підтвердження цьому знаходимо в словах Ісуса:

«Тож це покоління заплатить за кров усіх пророків, пролиту від заснування світу» (Луки 11:50).

Очевидно, що людська кров не могла проливатись до появи людей. Тож Ісус, кажучи про «заснування світу», мав на увазі не створення матеріального всесвіту, а початок грішного людства — тобто появу нащадків Адама й Єви. Ісус також пов’язав це з Авелем, який першим загинув за свою віру. Це показує, що «заснування світу» часто слід розуміти як початок історії людського гріха, а не як акт творення землі.

З цього випливає, що коли в Писанні йдеться про події, передбачені «раніше заснування світу», то мається на увазі не створення всесвіту, а період від гріхопадіння, коли з’явилася потреба у викупі. Уже проголошуючи слова з Буття 3:15, Єгова наперед відкрив свій намір щодо визволення людства — через смерть свого Сина, Ісуса, а також через формування з-поміж людей групи його духовних синів.

 

Водночас вислів «перед заснуванням світу» в Біблії вживається контекстуально. Наприклад, коли Ісус говорить у молитві:

«…хочу мати ту славу, яку я мав у тебе перед заснуванням світу» (Івана 17:5),

мова йде не про людську історію, а про період до її початку. Тут «заснування світу» позначає момент, після якого розпочався грішний людський порядок, тоді як Ісус уже мав славу в Отця раніше, ще до появи цього порядку.

   

Ще одним можливим поясненням вислову «раніше заснування світу» є таке: перед створенням Адама і Єви Єгова  наперед не визначив, як саме вони поведуться — чи послухаються його, чи ні. Натомість він передбачив можливі варіанти розвитку подій і заздалегідь приготував відповідні рішення. Якщо б Адам залишився слухняним, людство розвивалося б згідно з первісним задумом — земля наповнилася б досконалими нащадками, які жили б вічно. Але Бог також передбачив і іншу можливість — гріха.

Саме в цьому світлі слід розуміти слова з Об’явлення 13:8 про «Агнця, заколеного від закладин світу». Йдеться  про те, що Божий Син був наперед визначений, як викупна жертва на випадок падіння людства.

Інакше кажучи, Єгова передбачив два можливі напрями розвитку подій. Подібно до того, як людина може сказати: «Якщо завтра буде добра погода, піду на пробіжку, якщо ні — залишуся вдома», так і Бог у своїй мудрості передбачив як ідеальний сценарій, так і план спасіння на випадок гріха.

Послухаймо, що написав апостол Павло:

«Оскільки Він вибрав нас у Ньому раніше створення світу, щоб ми були святі й непорочні перед Ним у любові, наперед призначивши нас для того, щоб усиновити Собі через Ісуса Христа… У Ньому й ми стали спадкоємцями, які були наперед призначені за передбаченням Того, Хто все здійснює за рішенням своєї волі» (Ефесян 1:4,5,11, УБТ).

Ці слова показують, що християни як група були передбачені ще на початку людської історії як майбутні усиновлені сини Бога, покликані до небесної нагороди. Сам задум такої групи залишався таємницею протягом багатьох століть і був   відкритий через прихід Месії. Водночас це не означає, що Бог наперед визначив долю кожної окремої людини — хто саме увійде до цієї групи вирішується вже в межах історії, на основі віри й вірності.

Адже апостоли постійно заохочували християн бути вірними, триматися свого покликання, зберігати віру. У I столітті було чимало покликаних, які згодом стали невірними, відійшли від правди і втратили небесну надію. Тож спасіння не було автоматично гарантоване.

Про це ж писав і апостол Петро:

«Отож, брати, робіть усе можливе, щоб триматися свого покликання та вибрання. Продовжуючи робити все це, ви ніколи не впадете» (2 Петра 1:10).

Якби спасіння було визначене наперед, потреби в такому заклику не було б. Але, згідно з біблійним вченням, віра й вірність відіграють вирішальну роль. Бог справді передбачив групу своїх майбутніх духовних синів, але не примусив жодного з них стати частиною цієї групи — кожен мав зробити свідомий вибір і залишатися вірним до кінця.  

Далі апостол Павло пише:

«Ми знаємо: Бог скеровує всі свої діла на добро тим, хто любить його, тим, хто покликаний згідно з його наміром. Бо кого він наперед пізнав, тих і визначив наперед, щоб вони були подібними до образу його Сина, а він став первістком серед багатьох братів. Більш того, кого він визначив наперед, тих і покликав; тих же, кого покликав, він визнав праведними. І зрештою, кого він визнав праведними, тих і прославив» (Римлян 8:28–30).

У цьому тексті Павло знову говорить про передбачення, але вже з дещо іншого боку, ніж у Ефесян 1:4–5,11. Вислів «кого він наперед пізнав» означає, що Єгова, знаючи й досліджуючи серця людей задовго до їхнього покликання, бачив їхні глибинні схильності, ставлення до правди й здатність дозволити себе формувати. На основі цього Він поступово підводив таких людей до моменту, коли вони могли почути й прийняти добру новину, а згодом — бути приведеними до подібності образу його Сина. Він вибирає тих, з ким працює і кого веде, щоб привести їх до подібності образу його Сина — у характері, мисленні й життєвих цінностях.

Як сказано:

«Очі Єгови — всюди, вони спостерігають за злими і добрими» (Приповістей 15:3).

Бог може «пізнати» людину ще до її народження або в ранньому віці. Оцінюючи генетичну інформацію в утробі матері, Він може передбачити, які схильності буде мати дитина і чи буде вона придатна для майбутнього покликання до Небесного Царства. Він навіть оцінює спадковість — риси батьків, дідів, і загальну духовну спадщину.

Це підтверджує і приклад Якова та Ісава:

«Оскільки до їхнього народження, коли вони ще не зробили ні добра, ні зла — аби намір Бога щодо вибору і далі залежав не від учинків, а від Того, хто кличе, — їй було сказано: "Старший стане рабом молодшого". Тому й написано: "Я полюбив Якова, а Ісава зненавидів"» (Римлян 9:12–13).

Це не означає, що Єгова нав'язує людині вибір, а лише те, що в Своїй проникливості Він знає, до чого людина схилиться.

Тож можна зробити висновок, що Єгова бачив наперед, що в І столітті буде багато сердець, готових прийняти правду. Саме тому Він організував широке проповідування доброї новини. Він також передбачив, що це буде найкращий час для збору майбутніх співспадкоємців Христа. Через злиття святого духу в день П’ятдесятниці Бог спонукав 120 осіб проголошувати добру новину. У результаті тисячі людей відгукнулися. Як сказано:

«І повірили ті, хто був призначений до вічного життя» (Дії 13:48).

Ці події також виконали пророчі слова з Огія:

«Я затрясу всіма народами, і коштовності з усіх народів прийдуть у цей дім, і я наповню його славою» (Огія 2:7).

У I столітті «коштовності» — найцінніші люди — справді були зібрані у християнський збір.

Про це ж Ісус молився до Єгови:

«Я виявив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зі світу. Вони були твоїми, ти дав їх мені, і вони виконують твоє слово» (Івана 17:6).

Ці слова проливають світло на вислів «кого він наперед пізнав». Бог «знав» цих людей задовго до того, як вони навернулися до Христа. Він вів їх по життю, оберігав духовно й фізично, навчав через ті «інструменти», що були доступні — як-от юдейська релігійна система. Вони служили Єгові так, як їх навчили. Коли ж настав час, Бог через Свого Сина покликав їх до себе, щоб вони стали учнями Ісуса.

Очевидно, що ці люди були «Божими» ще до свого навернення. Те саме відбувалося і з іншими християнами в І столітті — Єгова наперед знав, хто з них покається та навернеться.

Подібну думку передає і сам Ісус:

«А Господь вночі сказав Павлові у видінні: "Не бійся. Говори і не вмовкай, бо я з тобою. Ніхто не нападе на тебе і не заподіє тобі шкоди, тому що в цьому місті я маю багато людей"» (Дії 18:10).

Ісус знав про цих людей ще до того, як вони почули добру новину. Так, Царство пропонувалося всім, але лише Божі обранці відгукувалися. Саме Єгова й Ісус дбали про те, щоб жоден із вибраних не пройшов повз звістку про спасіння. Як сказав Ісус:

«Мій Батько досі працює, тому працюю і я» (Івана 5:17).

  Як уже було згадано, до приходу Христа ніхто з пророків та інших людей не знав про існування задуму Єгови, що до спадкоємців Божого Царства з небесною надією. Все єврейське суспільство покладало надію на Месію, який визволить їх з-під гніту чужої держави. Вони сподівалися на вічні благословення та вічне життя на землі під проводом Месії. В єврейських Писаннях ми не знайдемо жодного натяку на те, що пророки чи інші праведники мали надію потрапити до неба.

Ісус сказав до одного з єврейських учителів: «Якщо ви не вірите, коли я вам розповідаю про земне, то як повірите, коли розкажу про небесне? Більш того, жодна людина не підіймалась на небо, крім того, хто зійшов з неба — Сина людського» (Івана 3:12,13). Никодим не міг збагнути, про що Ісус говорив. Та ще важливіше — сам Ісус підтвердив, що до нього ніхто не сходив на небо. Лише після його воскресіння така можливість з’явилася в перших християн. Отже, протягом 4000 років ця таємниця залишалася прихованою від усіх створінь — як земних, так і небесних.

Як пояснює апостол Павло: «Так святий дух чітко показує, що, поки стояв перший намет, шлях у святе місце ще не був відкритий» (Євреїв 9:8). Поки існував перший храм, жодна людина не могла увійти до «святого місця», тобто до неба. Лише коли Ісус помер і приніс свою кров у небесне святе місце, шлях був відкритий. Першим, хто скористався цією можливістю, став сам Ісус Христос.

Хоча апостол Павло не спілкувався з Ісусом особисто на землі, йому через надприродне об’явлення було відкрито зміст цієї таємниці. Він писав: «…про те, що через об’явлення мені була виявлена таємниця, як я вже писав у кількох словах. Отож, читаючи це, ви можете побачити, що я розумію таємницю про Христа. За минулих поколінь ця таємниця не була виявлена синам людським так, як тепер, коли Бог через дух відкрив її святим апостолам і пророкам. А полягає вона в тому, що завдяки добрій новині люди з інших народів, маючи єдність з Христом Ісусом, будуть співспадкоємцями, частинами одного тіла і співучасниками обіцянки. Я став служителем цієї таємниці завдяки незаслуженій доброті Бога. Цей дар я отримав завдяки дії його сили» (Ефесян 3:2–7).

Подібну думку він повторює в іншому листі: «…про таємницю, яка була прихована протягом минулих віків і поколінь. Тепер же вона виявлена його святим. Бог забажав показати серед інших народів славні багатства, які з нею пов’язані. Ця таємниця — Христос в єдності з вами, ваша надія прославитись разом з ним» (Колосян 1:26,27).

Проте ця таємниця ще не довершена. Поки існує цей світ, вхід до Царства небесного залишається відкритим. Кожен, хто щиро прагне, ще має можливість стати частиною Божого Царства. Але для цього потрібно мати чисте, неосквернене язичницькими звичаями і фальшивими вченнями поклоніння. Наприклад, той, хто буде впроваджувати єгипетські піраміди у своє поклоніння Богові, не зможе ввійти до Божого Царства.

Як сказано в Матвія 11:12: «Починаючи від днів Івана Хрестителя й дотепер, мета, якої люди прагнуть досягти, — це небесне Царство. І досягти її зможуть ті, хто докладає для цього всіх зусиль». Отже, докладаючи зусиль у пошуках правдивого біблійного вчення та дотриманні законів Єгови, ми зможемо досягти Царства небесного.

В Об’явленні 10:5–7 сказано: «Ангел, який стояв на морі і на землі, підняв до неба праву руку й поклявся тим, хто живе повік-віки, хто створив небо і все, що в ньому, землю і все, що на ній, та море і все, що в ньому: „Зволікання більше не буде. А в ті дні, коли приготується засурмити сьомий ангел, буде довершена таємниця Бога, яку він проголосив як добру новину своїм рабам, пророкам“».

У чому полягає це «довершення»? У тому, що буде остаточно сформоване число помазаних християн, які отримають печатку й будуть забрані до неба. Сам Бог Єгова наразі стримує вітри знищення, щоб покласти печатку на всіх, хто має цю надію (Об’явлення 7:1–4). Потужний ангел з 10 розділу Об’явлення навіть поклявся Богом, що це обов’язково відбудеться.

Тож кожен особисто ще має шанс. Якщо лише захоче очистити своє поклоніння Богові від фальшивих традицій і впливів язичництва, він може стати спадкоємцем у Царстві Небесному.