"У домі мого Батька є багато осель"

   Ця стаття підходить більше для Свідків Єгови  ніж для людей з інших релігій.

  Скільки осіб зможе потрапити до Небесного Царства?

Чи знайдеться там місце для вас? Чи є кількість таких місць обмеженою?
На ці запитання частково відповідає сама Біблія.

Ісус сказав:

«У домі Мого Батька багато осель. Якби було інакше, Я сказав би вам, адже Я йду приготувати вам місце» (Івана 14:2).

Тут вживається вислів «багато осель», що вказує на наявність достатньо місць для бажаючих у домі Бога. Водночас в іншому випадку Ісус говорить:

«Не бійся, мала отаро, бо вашому Батькові було до вподоби дати вам Царство» (Луки 12:32).

Чому ж в одному місці сказано «мала отара», а в іншому — «багато осель»?

Вислів «мала отара» Ісус вживає, щоб підкреслити, що справжніх Його послідовників, охрещених святим духом, у масштабах усього людства буде небагато. Навіть коли людина правильно навчена і знає правду, це ще не гарантує, що вона пройде свій шлях до кінця та отримає місце в Небесному Царстві. Ісус постійно наголошував:

«Багато покликаних, та вибраних мало».

Тільки спостерігаючи за життям людини до кінця, Бог визначає, чи є вона серед вибраних, остаточно «попечатаних».

Однак коли йдеться про запрошення стати співспадкоємцем Ісуса, така можливість відкрита для кожного. Саме тому Христос і каже:

«У домі Мого Батька багато осель».

Отже, з обох згаданих віршів випливає, що конкретної кількості місць для окремих запрошених не визначено. Запрошення є, але остаточне рішення — за Богом.

Тож якщо ви прагнете бути в Небесному Царстві, дорога відкрита:

«Від днів Івана Хрестителя й дотепер Небесне Царство здобувається зусиллям, і ті, хто докладає зусиль, здобувають його» (Матвія 11:12). Часто Свідки Єгови наводять такий аргумент, коли їх запитують, а чи вистачить всім місця на землі, адже людей померло мільярди. Вони кажуть, коли вас запрошують на весілля чи переживаєте ви чи вам там вистачить місця або їжі?  Ісус також навів подібний приклад про весілля, і що запрошені особи відмовились від запрошення Бога Єгови (Матвія 22:1-14). Тож вислів Ісуса «у домі мого Батька багато осель» стосується тебе особисто.

      Запрошення до Царства Божественного почалося ще за днів Івана Хрестителя та Ісуса Христа. І відтоді — аж до нашого часу, 2025 року — кожен, хто пізнав повну біблійну правду, має можливість увійти до Царства. Ця можливість зберігатиметься до самого явлення Христа перед цим світом.

Однак у попередньому вірші — Матвія 11:11 — Ісус промовляє:

«Найменший у Небесному Царстві більший за нього».

Цей вислів натякає на те, що дехто з останніх, кого обере Христос, буде здаватися надзвичайно незначним у порівнянні з тими, хто був покликаний раніше. В очах світу, а можливо, і в очах деяких братів, такі люди здаватимуться "меншими" — ніби вони нічого не варті. Проте саме вони можуть виявитися співспадкоємцями Царства.

Цю думку добре ілюструє притча про працівників у винограднику. Ті, хто працював цілий день, почали нарікати, коли побачили, що останні отримали таку ж саму платню:

«Останні працювали лише годину, а ти поставив їх на рівні з нами, що винесли тягар дня і спеку!» — скаржилися вони.
Але господар відповів: «Чоловіче, я не скривдив тебе. Хіба не за один денарій ти погодився працювати? Бери своє й іди. А цьому останньому я хочу дати стільки ж, скільки й тобі. Хіба я не маю права робити зі своїм добром те, що хочу? Чи твоє око заздрісне через мою доброту?» (Матвія 20:11–15).

Цей уривок підкреслює, що Божа щедрість та вибір — Його прерогатива. Навіть «останній» може виявитися рівним першому, якщо Господар так забажає.

 Хоча запрошення до Божого Царства триває вже майже дві тисячі років, згідно з пророцтвами існує чітко визначене, обмежене число його спадкоємців. У книзі Об'явлення 7:1–5 та 14:1–5 Бог прямо вказує на це число — 144 000. Цей набір не здійснюється   через організацію Свідків Єгови, хоча вони й володіють значною частиною біблійної правди. Якби саме через них уже було досягнуто повноти, то, згідно з Об’явлення 7:1–4, кінець цієї системи речей давно б настав, адже вітри знищення не відпускаються, доки не буде запечатане повне число.

Перша, основна частина цього збору була сформована ще в І столітті. Але Сатана, ворог Бога, поступово зруйнував чистоту християнського вчення. Він упровадив у збір фальшиві догми — як-от вчення про Трійцю, безсмертну душу, вічні муки — що фактично зупинило набір до небесного Царства. Для Бога важливо, щоб ті, хто стане учасниками Царства, знали всю правду, яку навчав Ісус і передавав апостол Павло. Сам Павло писав коринфським християнам:

«Хочу представити вас Христові як чисту, незайману дівчину» (2 Коринфян 11:2). 

     В Об’явлення 21:27 сказано, що жодне опоганене або неправдиве створіння не ввійде в Новий Єрусалим. Саме тому Сатана так наполегливо намагається ввести в оману тих, хто прагне наблизитися до Бога. Як читаємо в Об’явлення 12:17:

«І розгнівався дракон на жінку, і пішов воювати з її потомством».

Фальшиве вчення і язичницькі звичаї, які він впровадив у християнство, позбавили багатьох людей можливості ввійти в Небесне Царство. Головна ціль Сатани — розум християнина: якщо людина приймає брехливе вчення, вона втрачає надію на небесну нагороду. За два тисячоліття відбулося глибоке відступлення, і мета ворога — щоб ніхто не зміг знайти істину.

Одразу після смерті апостола Івана фальшиві вчителі фактично розтерзали християнський збір. Уже через кілька десятиліть після його смерті залишилось зовсім мало учнів, які трималися чистого вчення — лише поодинокі. Тож можна обґрунтовано припустити, що протягом багатьох століть не було жодного помазанця з істинним розумінням. Усі християни того періоду потраплять не до Небесного Царства, а на Суд, як читаємо в Об’явлення 20:12. Їхня доля ще не визначена в Божих очах. 

  З Ісусової притчі про кукіль і пшеницю видно, що лише в самому кінці цієї світової сист еми з'явиться невелика група, жменька «пшениці» — обранців Ісуса, яких він забере до себе під час свого приходу та видимої для народів присутності. Цю притчу не варто проєктувати на 2000-річну історію християнства або на розвиток релігій, які виникали згодом. Адже значення окремих моментів притчі, пов’язаних із землеробством, не мають відповідників у конкретних історичних подіях чи релігійних течіях.

Сіяч — Ісус — у І столітті посіяв «пшеницю»: учнів і християнський збір, побудований на правдивому вченні. Якщо тлумачити притчу буквально, то християни І століття — це та перша пшениця, яка мала померти, щоб згодом з’явилися нові стебла й нарешті — колоски. Згідно з притчею, як перші, так і останні — це придатна пшениця. Ісус прагнув показати, що спочатку з'явиться справжнє християнство, яке з часом зникне, а на його місці постане щось зовні подібне, але змішане з фальшивим, так що вже не можна буде легко розрізнити, де справжній християнин, а де — підробка.

Лише наприкінці цього світу знову з’являться люди, які точно розумітимуть біблійну правду. Отже, притча охоплює три етапи:

1. Початок — посів: Ісус сіє правдивих християн;

2. Середина — період змішання та затемнення істини, який не впливає на остаточний вибір Бога, бо ще немає зрілих плодів;

3. Кінець — дозрівання: на землі з’являється розсіяна групка істинної «пшениці», яку Христос розпізнає і збирає.

Середина притчі про пшеницю і кукіль — це не етап плодоношення чи визначення врожаю. Її роль — в іншому: це період очікування, коли ще нічого не зрозуміло. Саме тому господар і застерігає: «Не виривайте кукілю, щоб разом з ним не вирвати й пшениці». Це означає, що у цю «середину» Божий вибір не проявляється активно. Кукіль і пшениця ростуть поряд, і на вигляд майже не відрізняються. Таким чином, цей період дозволяє сатані маскувати своїх людей під правдивих християн. Лише наприкінці, коли колос дозріває, стає очевидно, де пшениця, а де кукіль. І тоді настає час жнив — час розділення, час визначення. Отже, середина не має на меті зібрати врожай, а лише затримати дію, аби в самому кінці проявилося справжня. Це підтверджує, що протягом століть істина могла бути втрачена або прихована, але врешті-решт вона знову з'явиться — разом із правдивими християнами.

Чи були пшеницею Чарлз Тейз Рассел і його близько 5000 послідовників у 1914 році? Факти свідчать, що ні. У тому році не відбулося ні воскресіння, ні вознесіння, ні кінця світу, на який вони очікували. Замість того щоб переглянути свої хибні очікування, вони й далі сліпо йшли за релігійними лідерами, які не привели їх до обіцяної нагороди.

Чи можуть увійти до Нового Єрусалима ті, хто пов'язував свої вірування з єгипетською пірамідою й викладав «пірамідальну хронологію», яку згодом Джозеф Рутерфорд сам назвав «біблією від Сатани»? Очевидно, ні. Їхнє поклоніння було змішане з елементами спіритизму та фараонової могили. Це стосується також і хронології 1914, 1925 років та інших помилкових дат. Жодна з них не справдилась, як і є сказано в Об’явлення 21:27:

«Не ввійде до нього ніщо нечисте і ніхто, хто чинить гидоту чи неправду».

  Ісус у Нагірній проповіді сказав: «Шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам». Багато Свідків Єгови вже усвідомлюють, що дата 1914 року — це не біблійна істина, а релігійна помилка. Та замість того, щоб замислитися над наслідками цієї фальші, дехто думає: «А яка різниця, головне, що ми поклоняємося Єгові». Однак із таким підходом можна було б залишитися і в будь-якій іншій релігії, виправдовуючи себе словами: «Бог усіх нас любить, яка різниця, як ми Йому служимо».

Ми повинні усвідомлювати, що організація Свідків Єгови — це справді   частково успішна спроба відновити первісне християнство. Але цього недостатньо, аби отримати «святий дух» і небесну нагороду (Галатів 1:6–8).   Вони самі себе загнали в пастку: з одного боку, зберігають сувору внутрішню чистоту віровчення, посилаючись, зокрема, на Римлян 16:17 — як застереження проти «сектантства» чи поділів; з іншого — не йдуть далі в дослідженні Божої правди.

Слід пам’ятати, що Чарлз Рассел не отримував жодного авторитету напряму від апостолів чи Ісуса — наприклад, через покладання рук. Він був просто дослідником, як сам себе й називав. Він щиро прагнув відновити біблійні істини, але, на жаль, занадто рано зупинився та потрапив у полон власних нав’язливих ідей — особливо пов’язаних з хронологією та обчисленням подій на основі язичницької піраміди Хеопса.

Таким чином, хоч організація й тримається певної зовнішньої чистоти вчення, вона перебуває в стані «замороженої» недовершеності. І цілком можливо, що так залишиться аж до самого кінця цієї системи речей.

    Часто в суперечках ми кажемо: «Час покаже, на чиєму боці правда». Але за понад 150 років існування «організації» час неодноразово доводив, що її лідери припускались серйозних помилок. Фактів цього більш ніж достатньо, хоча моя мета — не зосереджуватись на них.

У 1 Івана 2:20 сказано про християн І століття: «Ви отримали помазання від Святого». А Бог — святий і джерело святості — не може дати помазання особі, яка занечищена фальшивими вченнями.

Далі, в 1 Івана 2:24 читаємо: «Що ж до вас, то нехай те, що ви чули від початку, залишається у вас. Коли те, що ви чули від початку, залишатиметься у вас, то й ви будете перебувати в єдності із Сином та з Батьком». Виникає запитання: від якого саме «початку» йдеться?

У самому посланні слово «від початку» (ἀπ’ ἀρχῆς) має богословське значення. Іван уже на початку листа пише: «Про Того, хто був від початку…» (1:1). Тут «початок» пов’язаний з явленням Слова життя, яке апостоли «чули, бачили і до чого торкалися». Отже, мова не про особистий початок віри кожного читача і не про старт якоїсь конкретної сучасної релігії, а про первісне апостольське свідчення про Сина.

У 2 розділі контекст підказує те саме. Іван застерігає від «антихристів», які «вийшли від нас» і принесли нове вчення. Саме тому він наголошує: тримайтеся того, що було від початку. Йдеться про початкову євангельську звістку, передану від Христа через апостолів, а не про пізніші тлумачення чи авторитет окремих релігійних діячів.

Отже, «від початку» у 1 Івана — це початок об’явлення Сина і початок проголошення звістки про нього. Єдність із Сином і з Батьком, за словами Івана, залежить від того, чи залишається в людині саме це первісне свідчення. Критерієм перебування в Богові є вірність апостольській істині, а не належність до певної структури чи традиції.

Тож кожному, хто хоче зрозуміти істинне вчення, слід повернутись не до якоїсь пізнішого вчення або організації, а до самого початку — до проповіді Ісуса Христа. Як сказано в Євреїв 2:3: «Як же ми врятуємося, якщо знехтуємо таким великим спасінням? Адже про нього спочатку говорив наш Господь, а потім це підтвердили нам ті, хто чув Його».

Ісус не говорив своїм учням про земне спасіння. Навпаки, Він запрошував їх до Небесного Царства. Його мета була в тому, щоб Його учні були з Ним вічно (Івана 17:24). Помазанці Свідків Єгови не відповідають цьому опису. Маючи надію потрапити на небо, вони водночас пропонують іншим земне життя. Але так не було «від початку». Вибір помазанців не мав змінюватися з І століття, бо «Ісус Христос той самий — учора, і сьогодні, і навіки» (Євреїв 13:8).

Можна заперечити: «Але ж на початку свого існування, до 1935 року, послідовники Чарлза Рассела саме й говорили про небесну надію». Так, це правда. Але їхнє поклоніння було занечищене елементами з «Вавилона Великого»: святкування Різдва та Великодня, віра в «невидиму присутність» Христа з 1874 року, проповідування   язичницької піраміди Хеопса, хибне тлумачення 1914 року й інші фальшиві ідеї.

Знаючи все це, ми повинні пам’ятати просту, але важливу істину: «Ви отримали помазання від Святого». А це означає, що в той час вони не могли отримати святого духу й справжню небесну надію.

Відтоді й до сьогоднішнього дня в організації Свідків Єгови не формується справжній небесний клас. Бо хоча вона й зберігає частину апостольського вчення, цього недостатньо. Бог вимагає повної відповідності — як у вченні, так і в духовній чистоті.