Повчання Єгови для своїх синів.
Християнин, охрещений святим духом, уже тепер, на землі, є сином Бога Єгови. Це — найвища честь, яку може отримати людина в теперішньому грішному світі. Така особа відновлює те, що свого часу втратив Адам: тісні, особисті стосунки з Творцем, попри гріховне тіло та оточення. Ця близькість реальна завдяки дії святого духу — помазанці постійно відчувають його вплив. Як сказано: «Усі, кого веде Божий дух, справді є синами Бога» (Римлян 8:14). І ще: «Оскільки ви сини, Бог послав у ваші серця дух свого Сина. Цей дух кличе: “А́вва, Батьку!” Отже, ти вже не раб, а син; а якщо син — то й спадкоємець, завдяки Богові» (Галатів 4:6–7).
Як саме діє святий дух на помазанців і що вони при цьому відчувають, можна дізнатись з брошури «Божий рай». Завдяки своїй вірі в істину, такий християнин отримує «дар досконалий» (Якова 1:17) — надію в майбутньому стати в присутності самого Всевишнього Єгови й служити Йому там.
Чи має він вважати, що його життя буде безтурботною прогулянкою? Звісно, дотримуючись Божих моральних норм, християнин уникає багатьох проблем, які переслідують людей цього світу — зокрема пов’язаних із крадіжками, ненавистю, убивствами чи розпустою. Ті, хто не визнає Божих стандартів, часто пожинають гіркі наслідки своїх вчинків.
Апостол Петро слушно зауважив:
«Бо якщо ви зносите побої за свої гріхи, то яка з цього користь? Якщо ж ви зносите страждання за добрі діла, то це до вподоби Богові» (1 Петра 2:20).
Однак труднощі християн мають інший характер — вони пов’язані з їхньою вірністю Богові та непохитною вірою. Саме через це християнин може зазнавати утисків, злиднів, а іноді навіть голоду.
З натхнених послань апостола Павла дізнаємось, що деякі християни стикалися і з проблемами зі здоров’ям. Наприклад, про свого співпрацівника Тимофія він писав, що той мав «часті недуги» (1 Тимофія 5:23), тобто часто хворів. Сам Павло також зносив побої, зазнавав зневаги з боку юдеїв, неодноразово сидів у в’язниці й часто терпів голод і нестатки.
Його досвід підтверджував слова, сказані в Діях 14:22:
«Там вони зміцнювали учнів і заохочували їх триматися віри, кажучи: “Ми маємо багато настраждатися, перш ніж увійдемо в Боже Царство”».
Отже, життя християнина в цій системі далеко не завжди легке й безтурботне. Та навіть у складних обставинах він може радіти, відчуваючи на собі схвалення Єгови та підтримку святого духу.
Утіха серед випробувань: настанови апостолів і Христа
Апостоли Петро, Яків і Павло одностайно застерігали своїх співвіруючих, аби ті залишалися витривалими у вірі, коли стикаються з лихом і труднощами. Наприклад, апостол Петро писав:
«Ви дуже радієте цьому, навіть якщо вам доводиться ненадовго засмутитися через різні випробування, щоб ваша випробувана віра — набагато цінніша від золота, яке, хоч і очищується вогнем, усе ж нищиться, — послужила для похвали, слави й честі під час виявлення Ісуса Христа» (1 Петра 1:6, 7).
Ці слова показують, що навіть у часи випробувань християнин може радіти, адже він абсолютно впевнений у своїй нагороді — під час майбутнього явлення Христа. Така впевненість ґрунтується на точному знанні біблійної правди та на дії святого духу. Віра, перевірена через страждання, є для Єгови ціннішою, ніж будь-яке золото чи матеріальні пожертви.
Водночас Петро визнає, що лихо може викликати тимчасовий смуток. Християнин — це не бездушна істота, йому не чужі емоції. У певні періоди він може втратити душевну рівновагу чи добрий настрій, однак віра допомагає йому вистояти.
Сам воскреслий Ісус попередив своїх учнів про ще суворіші випробування:
«Не бійся страждань, яких ти маєш зазнати. Диявол кидатиме декого з вас до в’язниці. Все це спаде на вас для того, щоб ви були випробувані до кінця, і ви десять днів будете зносити лихо. Будь вірний до смерті, і я дам тобі вінок життя» (Об’явлення 2:10).
Ці слова підкреслюють особливу небезпеку, яка загрожує помазаним християнам. Вони є мішенню Сатани, який прагне зламати їхню вірність, навіть ціною їхнього життя. Ісус не заважає діям Диявола, а допускає їх, аби віра його учнів була перевірена «до кінця». Але це випробування не є доказом Божої неласки. Навпаки — це вияв довіри й засіб очищення.
Отже, труднощі, з якими стикається християнин, не походять від Єгови чи Ісуса, а від цього злого світу і його правителя — Сатани, Диявола. Та попри це, християнин має підстави для радості: його витривала віра буде вшанована, а він сам — нагороджений вічним життям.
Чи всі страждання від Бога? Приклад Ісуса і значення випробувань (Євреїв 12:1–13)
Тому апостол Павло висловлює таку думку: «витривало біжімо в забігу, який нам визначено, пильно придивляючись до Ісуса — Керівника і Вдосконалювача нашої віри. Заради радості, яка очікувала його, він зніс смерть на стовпі мук , знехтувавши ганьбою, і сів праворуч від Божого престолу. І справді, глибоко роздумуйте про того, хто стійко зніс ворожі слова грішників, якими вони самі собі шкодили. Тоді ви не втомитесь і не опустите рук . Борючись із цим гріхом, ви ще не чинили о́пору до крові. До того ж ви зовсім забули настійне заохочення, скероване до вас як до синів: «Сину мій, не стався зневажливо до повчання від Єгови й не опускай рук, коли він тебе виправляє, бо кого Єгова любить, того і повчає. Він навіть карає кожного, кого приймає як сина». Усе, що ви стійко зносите, застосовується для вашого повчання. Бог ставиться до вас як до синів. А якого сина батько не повчає? Якщо всі ви не отримуєте такого повчання, то ви незаконнонароджені діти, а не сини. Крім того, наші земні батьки нас повчали, і ми ставилися до них з повагою. Тож хіба нам не треба ще охочіше підкорятися Батькові, який дає нам духовне життя, і завдяки цьому жити? Адже протягом короткого часу вони повчали нас так, як їм здавалося правильним. Коли ж повчає він, це йде нам на користь, бо в такому разі ми можемо мати частку в його святості. Щоправда, жодне повчання у цей час не здається чимось радісним, а радше завдає болю, однак пізніше навченим через нього приносить мирний плід праведності. Отже, зміцніть опущені руки та ослаблі коліна і продовжуйте випрямляти стежки для своїх ніг, щоб кульгаве не вивихнулось, а, навпаки, зцілилось» (Євреїв 12:1-13). Із наведеного в Євреїв 12:1–13 стає очевидно, що християнин покликаний наслідувати свого Вчителя — Ісуса Христа, який з любові до людства витерпів надзвичайні фізичні й емоційні муки у завершальні години свого життя. Те, що він переніс, було Божою волею. Християнин повинен «глибоко роздумувати» над Ісусовою вірою та готовністю «нехтувати ганьбою» — навіть коли вона виникає через несприятливі обставини чи принизливе ставлення з боку інших.
Справді, у світі часто будь-які невдачі, злидні або особисті труднощі сприймаються як ознака Божого несхвалення чи навіть як покарання. Людину, яка терпить страждання, можуть зневажати або уникати. Подібне сприйняття існувало і щодо Ісуса. Як сказано у пророка Ісаї:
«А ми думали, що це Бог карав його, що він уражав його і мучив» (Ісаї 53:4).
Юдеї вважали, що страждання Ісуса були Божою карою. Та насправді це було не так — Христос свідомо прийняв цю жертву, виконуючи Божу волю.
Апостол Павло вказує:
«Усе, що ви стійко зносите, застосовується для вашого повчання» (Євреїв 12:7).
Отже, уривок з Євреїв 12 не слід тлумачити так, ніби Єгова особисто надсилає випробування на своїх слуг. Швидше, Бог допускає певні обставини, не втручаючись негайно, аби випробувати віру і зміцнити духовну витривалість своїх «синів». Це — процес повчання, а не покарання. Це підтверджує і уривок з Якова 1:13:
«Під час випробування хай ніхто не говорить: “Мене випробовує Бог”, тому що Бога неможливо випробовувати злом, і сам він нікого злом не випробовує».
Отже, Бог не є безпосереднім джерелом лиха. Але він дозволяє певним випробуванням трапитися, аби перевірити чистоту серця та щирість мотивів.
У минулому навіть вірні Божі слуги іноді помилково вважали, що всі їхні страждання надсилає Єгова. Наприклад, ізраїльтянка Ноомі після смерті чоловіка та двох синів сказала:
«Більше не називайте мене Ноомі, а кличте Мара, бо Всемогутній визначив для мене велику гіркоту. Коли я йшла звідси, то мала все, але Єгова зробив так, що я повертаюся з порожніми руками. Чому називаєте мене Ноомі, якщо Єгова повстав проти мене, якщо Всемогутній навів на мене біду?» (Рут 1:20, 21).
В її словах відчувається гіркота та нерозуміння, але насправді Єгова не був джерелом цієї трагедії. Історія Ноомі ще раз показує: Бог не завжди втручається в життєві обставини негайно, але пильнує і діє у свій час — з кінцевою метою для добра.
Чи винен Бог у людських стражданнях?
Насправді чимало людських страждань виникає не тому, що Бог цього хоче, а через власні помилки, гріховні бажання чи недалекоглядність самих людей — навіть Божих служителів. Людина може переступити Божі закони, зробити неправильний вибір або навмисно наразити себе на небезпеку. Усе це має наслідки. Наприклад, праведний цар Йосія загинув, хоча Писання свідчить про нього як про бездоганного царя, що слухався Закону. Та в одній конкретній ситуації він навмисне наразив себе на небезпеку та втратив своє життя . Єгова не вважав за необхідне врятувати його в тій ситуації.
Так само й страждання людства має своє коріння у непослуху Адама й Єви. Це був свідомий вибір проти Божої волі — і наслідки цього ми пожинаємо до сьогодні.
У Повторенні Закону 32:4–5 сказано:
«Він — Скеля, його діла досконалі, всі його дороги справедливі. Він — Бог вірний, він ніколи не поводиться несправедливо. Він праведний і правдивий. Вони зіпсувалися, вони не його діти і самі винні у цьому. Це зіпсоване і збочене покоління!»
У цих словах підкреслюється, що Бог діє досконало, його справедливість — бездоганна. Він не має нічого спільного з гріховністю й ніколи не чинить ані надмірно суворо, ані поблажливо. Якщо Єгова вирішує відповісти на молитву, можна бути впевненим, що це буде зроблено найкращим чином. Якщо ж Він мовчить, — це теж має важливу підставу.
Коли Мойсей каже:
«Вони зіпсувалися... самі винні у цьому», —
він вказує на те, що люди часто навмисне обирають шлях, який суперечить Божій волі та закону. Вони слухають не Бога, а своє серце, яке схильне до зла. І саме такий вибір призводять до їхніх проблем та страждань. У результаті дехто зіпсувався настільки, що Єгова вирішував їх знищити — як це було в допотопному світі, а також у випадку з Содомом і Гоморрою.
Знищення грішників — не самодостатня мета Бога, адже Він не тішиться смертю нечестивого (Єзекіїля 33:11). Але як Цар і Суддя всієї землі, Бог мусить у певні моменти втручатися, щоб не допустити поширення зла та звершити праведний суд.
Апостол Павло писав:
«Хай буде Бог правдивий, навіть якщо кожна людина буде неправдива, як і написано: “Ти виявишся праведним у своїх словах і переможеш, коли тебе будуть судити”» (Римлян 3:4).
Це сильне нагадування про те, що Бог стоїть вище за будь-яку людину у своїй святості й праведності. Навіть якщо в усьому світі не залишиться жодної людини, подібної до Йова чи Авраама, яка служила б Йому так, як Він того вимагає, це жодним чином не заплямує Божу репутацію. Він залишається непорочним і праведним незалежно від того, чи хтось Йому кориться.
Бог не зобов’язаний перед кимось виправдовуватись або доводити, що Його суверенна влада — справедлива. Його святість і право керувати не залежать від людської думки чи прийняття. Грішність окремої особи або навіть всього людства не може ні змінити Божу сутність, ні зашкодити Його святості.
Уже в Едемському саду Сатана піддав сумніву право Бога керувати на добро. Але це не означає, що Боже право перестало діяти. Воно було чинним і до того бунту, і після нього. Єгова залишався сувереном — і залишається ним сьогодні. Він не дозволяє жодному створінню обмежувати Його втручання у хід подій. Бог діє тоді, коли вважає за потрібне, і ніякі звинувачення чи наклепи, навіть від самого Диявола, не зупинять Його праведного наміру.
Отже, Бог допустив страждання не для того, щоб довести Сатані чи іншим ангелам свою правоту, а щоб у майбутньому врятувати «церкву» — небесний клас — і подарувати їй вічне життя в небі. Про це ми дізнаємось з ключового Біблійного вірша про те чому Бог дозволяє страждання:
«Бог, бажаючи показати свій гнів і силу, з великою терпеливістю зносив приготовані для знищення посудини гніву, щоб виявити свою безмежну славу на посудинах милосердя, які заздалегідь приготовані для слави — тобто на нас, людях, яких він покликав»
(Римлян 9:22–24)
Коли якась особа пізнає біблійну правду і стає духовно зачатим сином Бога, Єгова радіє, як батько з Ісусової притчі про блудного сина. Там батько не мав на меті доводити щось комусь. Він просто прагнув, щоб його син повернувся. Подібно й Єгова бажає, щоб кожна людина стала Його дитиною й отримала спасіння.
Якщо ж припускати, що Бог дозволив людству страждати лише задля того, щоб освятити своє ім’я через перемогу в суперечці, — тоді це створює хибне враження. Такий підхід натякає, ніби Бог втягнувся в конфлікт з ворогом, якому потрібно щось доводити, і ніби через це Його святість якимось чином залежить від думки створінь.
У цьому місці варто наголосити, що стосунки з Єговою не базуються на тому, що людина своїм життям має "довести" Його правоту перед Сатаною. Єгова не потребує виправдання — Він є правдивий незалежно від вірності людей (Римлян 3:4). Натомість, Писання показує, що Божа мета — не утвердити свою правоту в суперечці, а спасти і прославити людей, яких Він полюбив. Це змінює мотивацію: не страх зганьбити Бога своїми помилками чи гріхами, а вдячність за усиновлення спонукає людину до святості (1 Івана 3:1). Такий підхід надихає, а не пригнічує.
Така подача питання, чому Бог допускає страждання, тільки знеохочує й пригнічує. Вона малює образ Єгови як холодного або жорстокого правителя, який на 6000 років дозволив людству мучитись — лише щоб довести неправоту Сатани. А це суперечить усьому, що ми знаємо про Божу любов і Його сутність як Батька.
Уявімо: комусь пояснюють, що Бог не врятував його від лиха, бо зайнятий доведенням якогось питання своєму воргу у небесах. Як це звучить? Цинічно, байдужно й безглуздо. Це ніяк не підтримує серце того, хто страждає.
Тому цілком доречно згадати підбадьорливі слова апостола Івана:
«Подивіться, яку любов виявив нам Батько, дозволивши нам називатися Божими дітьми! І ми справді Його діти»
(1 Івана 3:1)
У центрі Божого задуму — любов, спасіння, синівство. Не доказ і не спір. Єгова — не байдужий спостерігач, а ніжний Батько, який кличе до себе кожного, хто готовий йому довіритись.
Роль відповісти на закиди Сатани, висунуті ще в Едемі, Єгова поклав на свого досконалого сина Ісуса Христа. Лише Христос міг довести, що досконала людина — у цьому випадку «останній Адам» — здатна залишатися вірною Богові та його законам (1 Коринфян 15:45). Саме вірність Ісуса під час його земного життя — а не поведінка вірних служителів — довела всім створінням, що перший Адам мав змогу залишатися слухняним Богові, а отже, був створений без вад. Людина була досконалою і мала свободу волі. Але Адам свідомо скористався цією свободою, обравши шлях непослуху.
Про це свідчив і Ісус після свого воскресіння, коли «проголосив» (оголосив) «духам у в’язниці», тобто демонам (1 Петра 3:19). Також в останній розмові зі своїми учнями він сказав:
«І коли він прийде, то дасть світові переконливе свідчення про гріх, праведність і суд: про гріх — тому що в мене не вірять; про праведність — бо я йду до Батька, і ви більше мене не побачите; про суд — бо правитель цього світу вже засуджений» (Івана 16:8–11).
Святий дух мав продовжити справу Ісуса. Його «свідчення про гріх» означає викриття невіри цього світу в Божого Сина. «Свідчення про праведність» вказує на те, що Ісус, вознісшись до Отця, був визнаний праведним, на відміну від Адама. У 1 Тимофія 3:16 також сказано: «Визнаний праведним у дусі, він з’явився ангелам».
Проте, можливо, хтось запитає: чому такий відступ від теми? Адже на початку йшлося про страждання та випробування «синів Єгови», а також інших людей, які також терплять у цьому світі. У часи тяжких страждань людина може почати звинувачувати Бога у своїх бідах, а дехто навіть доходить до думки, що Бога не існує. Однак, якщо людина правильно розуміє Божу особистість і його спосіб дій, то ймовірність того, що вона розчарується або озлобиться на Єгову, значно зменшується.
Навпаки, у важкі моменти така людина буде прагнути ще більше наблизитися до Єгови, шукати в нього притулку й сили. Такий спосіб мислення — приємний йому, і він обов’язково дасть потіху. Як сказано в Євреїв 12:12–13:
«Отже, зміцніть опущені руки та ослаблі коліна і продовжуйте випрямляти стежки для своїх ніг, щоб кульгаве не вивихнулось, а, навпаки, зцілилось».
Той, хто переживає горе, має замислитися: Як я можу виправляти стежки для своїх ніг? Тобто, як покращити своє ходження з Богом, слухняність його законам і слову. Заклик «щоб кульгаве не вивихнулось» застерігає: не дозволяй озлобленню чи зневірі віддалити тебе від Єгови. А слово «зцілилось» натякає на очищення від рис, неприйнятних для Бога, таких як гордість. У результаті, як пише апостол, можна принести «мирний плід праведності».
Після періоду страждань особистість людини справді може змінитися на краще. Вона стає більш смиренною, співчутливою, милосердною до інших. А якщо така людина є істинним поклонником Єгови, то її віра загартовується та вдосконалюється. Учень Яків заохочує:
«Брати мої, коли випадають на вашу долю різні випробування, радійте! Адже знаєте, що ваша випробувана віра породжує витривалість. А витривалість нехай повністю виконає свою роботу, щоб ви стали зрілими, цілісними, без жодного браку» (Якова 1:2–4, ВТІ).
Звісно, ця публікація не дає відповідей на всі питання, чому Єгова дозволяє існування зла. Вона радше зосереджена на тому, чому життя християнина чи окремої людини може складатися не так, як вони сподівалися. Але правильне розуміння цього — ключ до витривалості, зрілості та духовного зростання.
Коментарі
Дописати коментар