Вони відступили від правди Перша частина.
Уже в першому столітті дехто з-поміж християн почав стверджувати, що ключова надія християн — воскресіння — уже здійснилася. Апостол Павло викрив таких людей як відступників від істини. Він писав:
«Ці чоловіки відступили від правди, кажучи, що воскресіння вже відбулось, і руйнують віру декотрих» (2 Тимофія 2:18).
Можливо, ці особи вважали, що воскресіння до небес уже відбулося за їхнього життя, або що воно поступово триває. Або ж, імовірно, вони мали на увазі лише якесь "духовне воскресіння", виключаючи буквальне повернення до життя. Усі ці варіанти об’єднує одне: воскресіння переноситься з майбутнього в теперішнє або минуле й позбавляється буквального змісту.
Справді, апостол Павло вчив про духовне воскресіння в тому сенсі, що воно відбувається завдяки пізнанню біблійної правди та вірі в Ісуса Христа. Він писав:
«Він оживив нас разом з Христом, коли ми були мертвими через проступки, — а врятовані ви завдяки незаслуженій доброті. Крім того, нас, учнів Христа Ісуса, він воскресив разом з ним і посадив з ним у небесах» (Ефесян 2:5,6).
Проте в цьому уривку Павло описує становище віруючих — духовне воскресіння, тобто оживлення в очах Єгови. Він тут описує теперішній духовний стан віруючих. Але це не скасовує буквального воскресіння до небесної слави, яке, згідно з Біблією, має відбутися пізніше — під час явлення Христа.
Найімовірніше, ті, хто поширював таке вчення, були під впливом грецької філософії, яка заперечувала тілесне воскресіння. Вони навчали, що воскресіння — лише внутрішній, духовний процес, а не реальна майбутня подія. Така викривлена ідея підривала віру деяких християн. І справді, неправильне розуміння цього питання могло позбавити людину надії на справжню небесну нагороду, яку обіцяв Христос. Саме тому апостол Павло так рішуче засудив це вчення: воно забирало у християн майбутню надію й підміняло її абстрактним «духовним досвідом».
Приклад Гіменея і Філіта показує, що вже в апостольські часи існувала небезпека перенесення воскресіння з майбутнього в минуле. Хоч їхнє вчення відрізнялося за формою, сама ідея — що воскресіння вже відбулося — була засуджена апостолом Павлом як така, що руйнує віру. Тому будь-яке вчення, яке стверджує, що воскресіння почалося у визначений момент минулого й відбулося невидимо, за відсутності явлення Христа, перебуває в тій самій богословській площині помилки, проти якої виступав апостол.
Тож коли апостол Павло заявив, що деякі особи «відступили від правди», які твердили, що нібито воскресіння вже відбулось, — це означає, що вчення, яке він передав як апостол Ісуса Христа, є незмінним і єдино правильним. Якщо ж хтось учить інакше, викривлюючи суть цього вчення, така людина вводить інших в оману і сама позбавляється надії на небесне спасіння.
Це підкреслює, наскільки серйозним має бути підхід до християнського вчення. Той, хто навчає, не має права говорити щось від себе чи пропонувати власні інтерпретації, що суперечать основам, закладеним апостолами. Християнське вчення не можна вільно редагувати або адаптувати до філософських уподобань чи настроїв часу.
Апостол Павло недвозначно наголосив на цьому у своєму посланні:
«А тепер, брати, хочу нагадати вам добру новину, яку я вам звіщав, яку ви прийняли та яку обстоюєте. Якщо ви міцно тримаєтесь цієї новини, то отримуєте спасіння, а якщо ні, то ви стали віруючими даремно» (1 Коринфян 15:1,2).
Інакше кажучи, якщо християни в Коринфі зберігали віру точно так, як навчав їх Павло, то мали надію на спасіння. Але якщо починали вірити інакше — нехай навіть щиро — їхня віра ставала марною. Це чіткий і прямий біблійний принцип: істина — не гнучка, і спасіння залежить від того, чи людина дотримується саме апостольської істини, а не людських уявлень.
Чого навчали три апостоли першого століття — Петро, Павло та Іван — про воскресіння та явлення Христа?
Розгляньмо слова апостола Петра:
«Коли ж стане явним головний пастир, ви отримаєте нев’янучий вінок слави» (1 Петра 5:4).
У цьому вірші вживається грецьке слово φανερόω, що означає «робити явним, відкривати, виявляти». Отже, згідно з апостолом Петром, коли саме вірні християнські пастирі отримають «вінок слави»? Не після смерті, не під час якоїсь таємної "невидимої присутності", а під час відкритого, публічного явлення Христа. У Новому Завіті φανερόω ніколи не означає приховану чи символічну подію — йдеться про те, що стає очевидним і доступним для сприйняття.
Для Петра «вінок слави» неможливий без події явлення, бо він не існує окремо від воскресіння й прославлення. Це воскресіння не буде таємним. Навпаки, воно відбудеться на очах у всього світу, адже сам Ісус сказав, що «всі племена землі побачать Сина людського, який іде на небесних хмарах» (Матвія 24:30). Тому жодного прихованого воскресіння «по одному», як учать деякі релігійні системи, не буде. Якщо явлення христа бачать «усі племена землі», то воскресіння і нагорода не можуть відбуватися ні таємно, ні поступово, ні «для окремої групи» задовго до цієї події.
До того ж, вчення апостолів прямо суперечить філософському вченню про безсмертну душу. Згідно з апостольською та біблійною наукою, смерть — це припинення життя, стан небуття, і лише завдяки жертві Ісуса Христа людина може повернутися до життя — через буквальне воскресіння. Це стосується і тих, хто покликаний до небесної слави. Отже, апостольська надія ґрунтується не на безсмерті душі, а на майбутньому воскресінні
Ще одне важливе місце:
«Навпаки, радійте, що можете такою мірою поділяти страждання Христа, щоб радіти й веселитися також під час виявлення його слави» (1 Петра 4:13).
Тут він вживає слово ἀποκάλυψις — «розкриття, об’явлення, явлення». Саме під час виявлення слави Христа, а не раніше, вірні отримають свою нагороду й радість. Це виключає ідею про «невидиме, таємне воскресіння». Петро не говорить про теперішню нагороду, а про майбутню радість, прив’язану до конкретного моменту — виявлення слави Христа.(Порівняйте також Юди 24.)
Подібну думку Петро повторює ще в 1 Петра 1:7,13:
«Покладайте надію на незаслужену доброту, яку ви отримаєте під час виявлення Ісуса Христа». Знову ж, слово ἀποκάλυψις показує час, коли саме буде даровано спасіння — не після смерті, а під час явлення Христа. Усі ці тексти узгоджено свідчать: апостольська надія спрямована вмайбутнє — до відкритого явлення христа.
Апостол Павло також підтверджує цю істину.
«Відтепер на мене чекає вінець праведності, який Господь, праведний суддя, дасть мені того дня, і не лише мені, але й усім, хто полюбив його явлення» (2 Тимофія 4:8).
Якого «дня»? « Контекст не залишає простору для довільних тлумачень — це день явлення Христа.» Павло використовує слово ἐπιφάνεια — «явлення, з’явлення». Усі, хто подібно до Павла любить день його приходу, також отримає тоді свою винагороду.
Ту ж ідею Павло повторює в Колоссян 3:4:
«Коли ж виявиться Христос — наше життя, тоді й ви з’явитесь із ним у славі».
Отже, тільки тоді, коли Христос буде виявлений, а не раніше, учні Христа разом із ним отримають небесну славу.
Усі ці уривки узгоджено й послідовно показують одну й ту саму апостольську думку: між теперішнім часом і нагородою стоїть подія явлення, а не прихований процес.
-
Немає жодного біблійного підґрунтя для ідеї про "невидиму присутність".
-
Немає вчення про поступове «воскресіння по одному» в межах теперішнього злого віку.
-
Уся небесна нагорода пов’язана з відкритим явленням Ісуса Христа у славі й силі, а не з прихованою фазою історії.
Як навчає Павло, спасіння зберігається лише за умови вірності тій звістці, яку апостоли передали від початку (1 Кор. 15:2). Відхилення від неї — незалежно від форми — означає марну віру.
У Посланні до Євреїв 9:28 читаємо:
«А коли він з’явиться вдруге, то вже не для того, щоб усунути гріх; і його побачать ті, хто з нетерпінням очікує, що він принесе їм спасіння» (переклад НС).
У ВТІ сказано: «Вдруге з’явиться він вже не за причиною гріха, а ради спасіння тих, хто чекає його».
Тут безсумнівно говориться про друге явлення Христа, яке прямо протиставляється його першому приходу — приходу для усунення гріха. Вжито дієслово ὀπτάνομαι — «бути видимим, дати себе побачити». Це прямо заперечує ідею про невидиму присутність з 1914 року, адже в 1914 році не сталося жодної з ознак, які Писання пов’язує з його другим явленням:
-
не з’явився публічно,
-
не був побачений тими, хто очікує його,
-
не приніс їм обіцяне спасіння.
Навпаки, апостоли навчали, що віруючі побачать його, коли він явиться вдруге — це буде відкритий, славний візит Царя до людства. Варто підкреслити, що ὀπτάνομαι майже завжди означає саме візуальне бачення — не внутрішнє усвідомлення і не символічне розпізнання, а реальне бачення об’єкта. Можна порівняти з його вживанням у Діях 1:3 або 1Кор. 15:6.
Ту саму думку висловлює апостол Іван:
«А тепер, дітки, перебувайте в ньому, щоб, коли він буде явлений, ми мали відвагу і не були засоромлені перед ним у прихід його» (1 Івана 2:28).
Тут використано два терміни:
-
φανερωθῇ (буде явлений, відкрито показаний),
-
παρουσία (прихід, присутність).
У 1 Івана 2:28 вжито стилістичний паралелізм, типовий для біблійної мови: одна й та сама подія описується двома взаємопояснювальними висловами. Перша частина вірша говорить про «явлення» Христа (грецьке φανερωθῇ — стати видимим), а друга — про його «прихід» (παρουσία). Це не дві різні події, а одне й те саме явище, подане у двох виразах. Такий паралелізм показує, що «παρουσία» не означає невидиму чи тривалу присутність, а саме момент явного приходу Христа. Він буде побачений, і саме тоді виявиться, хто залишився вірним, щоб не бути засоромленим у його прихід. У цьому контексті παρουσία не може означати щось відокремлене від φανερωθῇ, бо тоді паралелізм втрачає сенс.
Щоби краще зрозуміти, як працює біблійний паралелізм, звернімо увагу на приклад з Йова 26:7:
«Він розтягує північ над порожнечею, вішає землю на нічому».
Це класичний приклад синонімічного паралелізму, де дві частини висловлюють одну і ту саму думку різними образами: Бог тримає всесвіт у своїй силі без будь-якої видимої опори. Ідеї "розтягнути північ" і "повісити землю" — різні способи описати Боже панування над створеним світом, а "порожнеча" і "ніщо" — майже синоніми.
Такий самий паралелізм ми бачимо в 1 Івана 2:28:
«...щоб, коли він буде явлений, ми мали відвагу і не були засоромлені перед ним в приході його».
Перша формула — «коли він буде явлений», і друга — «в приході його» — це не дві різні події, а одна й та сама, описана паралельними висловами; таким чином, «явлення» Христа і його παρουσία є тотожними й означають відкриту, помітну подію, а не прихований чи символічний процес.
Це, у свою чергу, підтверджує, що «присутність» з 1 Коринфян 15:23 слід розуміти в тому самому ключі: як одномоментне, видиме явлення, а не як прихований процес, розтягнутий у часі.
Отже, воскресіння праведних учнів Ісуса ще не відбулося.
Апостол Павло підтверджує це, коли пише:
«Тоді й ті служителі Христа, що заснули смертним сном, померли назавжди» (1 Коринфян 15:18).
Павло пояснює, що без воскресіння Христа не могло б бути воскресіння ні для кого іншого. Отже, апостоли, як і всі вірні, які заснули смертним сном, досі перебувають у стані смерті, очікуючи часу, коли Єгова поверне їх до життя. А отже, апостоли, як і всі інші вірні, наразі перебувають у стані смерті, який Писання називає сном, без свідомої участі в житті. Але вони зберігаються в пам’яті Бога Єгови, який здатен повернути їх до життя у відповідний час.
Це логічно узгоджується з 1 Івана 4:17 (ВТІ):
«Любов досягла в нас такої повноти, що ми маємо відвагу в День Суду, бо якими є він, такими є й ми в цьому світі».
Апостол говорить про день Суду як про щось, що ще попереду. Лише той, хто тепер живе у вірності, зможе зустріти той день без страху, бо саме тоді для нього відкриється шлях до небесного воскресіння та вхід у вічне життя разом з Христом.
Висновки очевидні:
• Немає жодного біблійного підтвердження того, що Христос «прийшов» у 1914 році.
• Наразі не існує жодного «невидимого воскресіння» апостолів чи інших християн.
• Усі християни, включно з Петром, Павлом та Іваном, ще не воскресли й не перебувають у небі.
• Вони очікують відкритого, славного другого явлення Христа, щоб бути воскреслими й прославленими разом із ним.
Отже, будь-які молитви до них чи прохання про заступництво не мають біблійної підстави і відводять увагу від єдиного посередника, якого встановив Бог. Наш Спаситель один — Ісус Христос: живий, воскреслий і той, хто ще явиться вдруге для спасіння тих, хто його чекає.
Коментарі
Дописати коментар