"Ісус підійшов та сказав їм: «Дана мені вся влада на небі і на землі" Матвія 28:18

Існує важливе запитання, відповідь на яке відкриває шлях до небесного спасіння. Звісно, дізнавшись цю відповідь, людина не отримує автоматично небесного покликання — це лише один із етапів на цьому шляху. Щоб наблизитися до небесної надії, необхідно пізнати всю біблійну правду і жити згідно з нею.

Це запитання стосується того, коли Ісус Христос став Царем небесного Царства. Дехто може вважати, що це не так важливо, мовляв, розуміння часу царювання Ісуса ніяк не впливає на спасіння.

Кожен має право думати, як йому здається правильним. Але варто пам’ятати: будь-яка неправда має своє коріння в дияволі — «батькові брехні». Ісус сказав про нього:

«Він був убивцею від самого початку й не встояв у правді, бо в ньому нема правди. Коли говорить неправду — говорить по-своєму, бо він брехун і батько брехні» (Івана 8:44).

З іншого боку, Єгова — правдивий Бог, Бог істини. Йому огидна будь-яка брехня, зокрема релігійна. Тож хибне розуміння цього питання може стати перешкодою на шляху до отримання небесної нагороди. Далі ми побачимо, чому саме.

У Біблії містяться чіткі й зрозумілі докази того, що Ісус Христос був проголошений Царем або отримав титул «Цар» ще в першому столітті — точніше, невдовзі після свого воскресіння. Ці свідчення заперечують ідею про те, що Ісус мав стати Царем лише у віддаленому майбутньому.

Сам титул «Цар» походить від грецького слова βασιλεύς, що означає «цар», «правитель», «володар», «керівник». У давньогрецькій культурі цей термін вживався для позначення царів і володарів. У світській історії різних народів цей титул не завжди був основним — частіше використовувалися інші назви, як-от кесар, імператор, король, князь тощо.

Перший доказ — це слова самого воскреслого Ісуса до своїх учнів:

«Ісус підійшов і промовив до них: “Дана Мені вся влада на небі й на землі”» (Матвія 28:18).

Цей уривок виразно показує, що Ісус отримав владу від когось вищого за себе — тобто від Свого Отця. Це означає, що до того моменту цієї влади в Нього ще не було. Водночас важливо звернути увагу на вираз «вся влада». Слово «вся» не залишає місця для тлумачення про якусь часткову або обмежену владу, наприклад, лише над християнським збором. Воно також виключає можливість, що Ісус мав отримати якусь додаткову владу пізніше — скажімо, у 1874 чи 1914 році — перед «кінцем цього світу». Адже якщо Йому вже була дана вся влада в першому столітті, потреба в подальшому наділенні владою просто відпадає.

Ісус чітко сказав, що Йому дана влада «на небі й на землі». Отже, якби на той час Його влада була ще неповною, то ці слова були б неправдивими. Але ж ми знаємо, що Христос не говорить неправди.

Цю думку підтверджує і апостол Павло, коли пише:
«Адже Богу було до вподоби, щоб у Ньому перебувала вся повнота» (Колосян 1:19).

Якщо припускати, що у першому столітті Ісус мав лише часткову владу, то в Ньому не могла б перебувати вся повнота.

Іншим переконливим свідченням того, що Ісус уже після свого воскресіння мав усю владу, є слова з послання до Ефесян 1:19–22:

«Могутність цієї сили виявилася, коли Він воскресив Христа з мертвих і посадив Його праворуч від Себе в небесах — набагато вище від усякого уряду, влади, сили, панування та всякого імені — не тільки в цьому віці, але й у прийдешньому. Бог також усе підкорив Йому під ноги й зробив Його головою над усім — на благо збору».

Цей уривок чітко свідчить про два важливих аспекти:

По-перше, Ісусова влада якісно переважає будь-яку іншу — як існуючу, так і ту, що може з’явитися в майбутньому. Він поставлений «набагато вище» від усякої сили й панування, що означає абсолютну перевагу Його влади.

По-друге, Павло додає: «не тільки в цьому віці, але й у прийдешньому», підкреслюючи, що ця перевага і повнота влади Ісуса зберігатиметься завжди. Це виключає можливість, що Христос у майбутньому (наприклад, у 1914 році) мав би отримати якусь додаткову владу. Ісус не може доотримати те, чим уже повною мірою володіє.

Таким чином, цей текст не лише заперечує майбутнє наділення Ісуса новими повноваженнями, а й стверджує, що вже в першому столітті Йому була дана влада, яка перевищує будь-яку іншу — назавжди.

Крім того, апостол Павло додає, що все це було зроблено «на благо збору» — тобто Христос використовує всю повноту своєї влади для добра своїх учнів, помазаних святим духом.

Ту саму думку висловлює і апостол Петро:
«Піднявшись на небо, Він перебуває праворуч від Бога, який підкорив Йому ангелів, усяку владу і силу» (1 Петра 3:22).

Отже, Павло й Петро в цьому питанні повністю узгоджуються: Ісус уже сів праворуч Єгови — не в очікуванні влади, а як Той, кому вже підкорено всю владу в небесах і на землі. Сидіння праворуч Отця тісно пов’язане з реальним царським пануванням і з підкоренням Йому всієї ієрархії влади, а не лише з почесним очікуванням.

Також у 1 Тимофія 6:15,16 говориться "яке у визначені часи покаже щасливий та єдиний Володар. Він — Цар над царями і Пан над панами. Тільки він має безсмертя і перебуває в неприступному світлі; його жодна людина не бачила й бачити не може. Йому належить шана та вічна могутність. Амінь". Апостол Павло говорить, що Ісус уже має титул, у його час, в першому столітті "Цар над царями і Пан над панами". Подібно, як він отримав безсмерття уже відразу після воскресіння. Павло тут зовсім не має на увазі, що цей титул "Цар над царями і Пан над панами" він отримає в далекому майбутньому, тобто з погляду перспективи. А говорить уже, як про доконаний факт.

Перші християни не проповідували, що Ісус стане царем в далекому майбутньому, а навпаки: "і Ясо́н їх гостинно прийняв. Усі вони бунтують проти постанов цезаря і кажуть, що є інший цар — Ісус". Дії 17:7 вислів " є інший цар" показує, що апостоли та перші християни проповідували іншу владу свого царя Ісуса в протиставлення владі земного Цезаря, який також мав певну владу над частиною земної території. Якби в той час християни не вважали Ісуса, царем, то вони не мали б повної свободи мови у проповідуванні.

Ще один важливий доказ на користь того, що Ісус став царем одразу після свого воскресіння, міститься в пророчому Псалмі 110:4:

«Єгова присягнув і не змінить свого рішення: “Ти повіки священик на подобу Мелхиседека”».

Апостол Павло підтверджує, що цей Псалом, написаний Давидом, сповнився після воскресіння Ісуса, коли він був призначений небесним священиком (Євреїв 3:1; 5:10; 7:16–17). Як відомо, Мелхиседек, за часів Авраама, поєднував у собі дві ролі — священника й царя (Євреїв 7:1–2). Це вказує на те, що й Ісус, який став священиком за чином Мелхиседека, мусив одночасно стати і царем, одразу після свого вознесіння — на сороковий день після воскресіння.

Твердження, що Ісус став царем лише у 1914 чи 1874 році, суперечить самій суті цього прообразу. Адже тоді виходить, що Ісус майже 1900 років був би лише священиком, подібним до священиків за Аароновим чином, а не вищим — за чином Мелхиседека. Це суперечить твердженню апостола Павла, про більшого священника і царя одночасно, Мелхиседека, Ісуса Христа.

Крім того, це узгоджується з долею братів Христа — помазаних християн. У часі явлення Христа вони воскресають у славі і стають царями та священниками (Об'явлення 20:6). Вони мусять бути подібні до Ісуса в усьому, а отже, і в тому, що поєднують обидві функції відразу. Їхнє царювання не відкладається на століття після воскресіння.

Ім’я «Мелхиседек» означає «цар праведності», а його історичний прообраз був царем Салима — тобто «царем миру» (Євреїв 7:2). Це також символічно вказує, що Ісус уже був царем з моменту свого вознесіння на небо — тобто з весни 33 року н.е.

Назвавши Ісуса священником на подобу Мелхиседека апостол Павло процитував другу частину пророчого Псалма 110. Але є ще перша, звідки також можна зрозуміти, що Ісус отримав всю владу від свого Батька вже в першому столітті. Там написано: "Сказав Єгова моєму Господу: «Сиди праворуч від мене, поки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги ». Єгова простягне з Сіону твій жезл сили, кажучи: «Іди поміж своїх ворогів і підкоряй їх». (Псалом 110:1,2). Коли Ісус сів праворуч від Єгови та що це означало? За мить до своєї смерті учень Степан побачив видіння він сказав: «Дивіться! Я бачу розкрите небо та Сина людського, який стоїть праворуч від Бога» (Дії 7:56) Тож зрозуміло, що Ісус перебуває праворуч від Бога вже за часу життя Степана, а якщо бути точнішим, то Ісус сів праворуч від Єгови в час свого вознесіння на небо. Але що це означало? Чи це було просто його перебування біля його небесного Батька Єгови? Ні, це означало отримати всю повноту влади та уповноваження до певних дій пов'язаних з виконанням волі Бога. Якось мати двох апостолів попросила в Ісуса: «Пообіцяй, що обидва мої сини сядуть біля тебе у твоєму Царстві — один праворуч, а другий ліворуч» (Матвія 20:21). Сісти праворуч Ісуса, означало для них також прийняти відповідну владу та повноваження, а не просто перебувати поряд з Ісусом. Не забуваймо, що цей Псалом пророчий і всі описані дії в ньому мають певне значення і час свого сповнення. Тож, коли Єгова запрошує Ісуса сісти праворуч нього, то говорить: "Єгова простягне з Сіону твій жезл сили". Жезл, це символ влади. І Всемогутній Бог простягає цей жезл Ісусу, а це означає, що він дає йому владу. І ця влада дається йому після воскресіння, тоді коли Ісус сідає праворуч від Бога. Пам'ятаймо читаючи перші два вірші про четвертий вірш, де Бог клянеться Ісусу, що він священник за чином Мелхиседека, тобто є одночасно царем і первосвященником. Цей Псалом часто цитує апостол Павло. Ось, як він згадує його у першому посланні до Коринфян. "Після того прийде кінець, коли, покінчивши з усіма урядами та всією владою і силою, він передасть Царство своєму Богові й Батькові. Адже він має царювати, поки Бог не покладе всіх ворогів йому під ноги. І з останнім ворогом, смертю, буде покінчено, тому що Бог «все підкорив йому до ніг»" (1 Коринфян 15:24-27). В цілому тут він звертається до перших двох віршів з цього Псалма, які ми уже читали («Сиди праворуч від мене, поки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги ») й далі говорить: "він має царювати". Але він не торкається початкових слів, а пояснює наступні слова "....поки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги" показуючи, що попередня дія продовжується. Вислів Павла "він має царювати" є продовженням слів з початку Псалма "сиди праворуч від мене". Звідси ми приходимо до висновку, що Ісус царює відтоді, коли сів праворуч від свого Батька, тобто з часу свого вознесіння на небо. Та продвжуватиме царювати, аж поки не покінчить з останім ворогом смертю, це відбудеться приблизно після кінця Тисячолітнього правліня.

Давид не єдиний з пророків, хто вказував на цю особливість майбутнього Месії, Ісуса; бути одночасно царем і священиком. Про це ще згадав пророк Захарій після Вавилонського вигнання, ось як він описує це. "Візьми срібла й золота, зроби корону і поклади її на голову первосвященика Ісуса, сина Єгоцада́ка. І скажи йому: “Так говорить Єгова, Бог військ: «Ось чоловік, чиє ім’я — Пагін. Він виросте на своєму місці та побудує храм Єгови. Саме він збудує храм Єгови й буде звеличений. Сяде він на свій престол і стане царем та священиком, і ці два становища будуть узгоджуватися між собою (Захарія 6:11-13). Ізраїльский первосвященник Ісус син Єгоцадака, тут був прообразом майбутнього Месії, Ісуса Христа. Ця пророча дія вказувала на роль Ісуса Христа, як царя і священника одночасно. Як ми вже довідались, ці обовязки Ісус став виконувати після свого воскесіння весною 33 року н.е.. Ісус тоді дійсно збудував духовний храм в якому почали поклонятись Єгові правдиві поклонники.

І ще.

Чи сповнився Псалом 2 на Ісусі і коли? Аргументація на підставі Дій 4:24–28

Псалом 2 належить до так званих царських псалмів. У ньому зображено конфлікт: земні правителі бунтуються проти Бога та Його Помазанця. У тексті читаємо:

«Земні царі повстали, і правителі зібралися разом проти Єгови та його помазанця, кажучи: „Поскидаймо з себе їхні кайдани та порозриваймо їхні пута!“ Але той, хто сидить на престолі в небі, з них посміється, Єгова їх висміє. Він у гніві промовить до них, у сильній люті своїй налякає, сказавши: „Поставив я царя на Сіоні, на святій моїй горі“» (Пс. 2:2–6).

Звернемо увагу на послідовність:

Земні царі виступають проти Єгови та Його Помазанця;
Бог реагує не панікою, а впевненістю — «посміється» з їхніх планів;
Його відповідь — встановлення Свого Царя на Сіоні.

Але коли саме це сповнилося?

Свідчення з Дій 4:24–28

Відповідь дає натхненне святимдухом тлумачення самих апостолів у книзі Дій. Після загрози від юдейських релігійних лідерів, перші християни звертаються до Бога з молитвою. У ній вони прямо цитують Псалом 2 і пояснюють його застосування:

«Через святий дух ти сказав устами нашого прабатька Давида... “Чому народи зчинили метушню і мешканці різних країв роздумують про марноту? Земні царі повстали, і правителі зібралися разом проти Єгови та його помазанця”. І справді, проти твого святого слуги Ісуса, якого ти помазав, зібралися разом у цьому місті Ірод, Понтій Пилат, а також люди з інших народів і з народів Ізраїля, щоб виконати те, що ти визначив наперед відповідно до своєї сили і наміру» (Дії 4:25–28).

Це місце — ключове. Апостоли, натхнені духом, не припускають, що Псалом 2 може сповнитись колись у майбутньому. Вони стверджують: він уже сповнився, коли:

Проти Ісуса виступили конкретні історичні правителі — Ірод і Понтій Пилат;
До них приєдналися язичники та самі юдеї;
Але все це було не випадковістю, а Божим задумом.

Що було Божою відповіддю?

У Псалмі сказано: «Поставив я царя на Сіоні» (в. 6). І саме такою була відповідь Бога на страчення Ісуса. Христос був не лише виправданий воскресінням, а встановлений Царем. Після воскресіння він промовляє: «Дана мені вся влада на небі й на землі» (Матв. 28:18).

Таким чином, Божа відповідь земним правителям, які відкинули Ісуса, не була тимчасовим покаранням. Вона була утвердженням: Христос — справжній Цар, поставлений на Сіоні.

Чи можна сказати, що це сповнення ще попереду?

Дехто міг стверджувати, що Псалом 2 сповниться лише в майбутньому — наприклад, у 1914 році або в кінці часу, коли Христос прийде у славі. Але таке припущення суперечить чіткому тексту Дій 4. Саме там, під впливом святого духа, ранні християни свідчать: сповнення вже відбулося.

Тому не було і немає біблійних підстав відкладати встановлення Христа як Божого Царя на майбутнє. Це вже сталося — після Його воскресіння. Земні царі відкинули Його, але Бог прийняв, звеличив і посадив на небесний престол.

Висновок

Псалом 2 — не просто поетичне передбачення. Це конкретне пророцтво, яке, згідно з апостольським свідченням у Діях 4:24–28, вже сповнилося на Ісусі Христі. Саме Його Бог поставив Царем на Сіоні — не буквальному, а небесному. І тому заклик Псалма залишається актуальним і сьогодні:

«Служіть Господу зі страхом… Поцілуйте Сина…» (Пс. 2:11–12).

Також дивіться Об'явлення 1:5 "Правителя земних царів"; 2:27 "як і я отримав владу від Батька"; та 3:21 "як і я, перемігши, сів з Батьком на його престолі" .

Тож тут вже наведено достатньо інформації та обґрунтованих доказів, на основі писань, що Ісус Христос відразу після свого воскресіння отримав титул Царя, а також Судді, Первосвященника, Спасителя, Керівника життя Дії 3:15, 17:31, Євреїв 3:1. Як сказав апостол Павло, щоб у ньому перебувала уся "повнота".

Погляд про те що Ісус став Царем лише у 1914 році, призводить, ще до ряду інших неправдивих наук, - це про початок Господнього дня, небесного воскресіння, та невидимої (таємної) присутності Христа саме з цього року. Деякі з цих поглядів вже були у першому столітті, про які апостол Павло негативно відгукувався, на жаль вони воскресли у 20-тому. 2 Фессалонікійців 2:1,2; 2Тимофія 2:18. Дивіться додаткові статті:

«Ці чоловіки відступили від правди, кажучи, що воскресіння вже відбулось" Перша частина. https://goodnewshristianity.blogspot.com/2020/08/blog-post_6.html

«Ці чоловіки відступили від правди, кажучи, що воскресіння вже відбулось» ( 2Тим 2:18). Друга частина. https://goodnewshristianity.blogspot.com/2020/08/2-218.html

«Прихід» чи «Присутність» - про що говорять факти? https://goodnewshristianity.blogspot.com/2021/07/blog-post.html

А також, чому 1914 рік, перешкоджає отримати небесне спасіння дивіться: "У домі мого Батька є багато осель" https://goodnewshristianity.blogspot.com/2020/07/blog-post_80.html

Шукати в цьому блозі

"учасники небесного покликання" Євреїв 3:1