Воскресіння. Загальне.

  Слово «воскресіння» буквально означає «встати знову» й передає грецьке поняття ἀνάστασις (анастасіс). Ісус Христос та Його апостоли багато навчали про воскресіння. Але яким саме було їхнє вчення про загальне воскресіння мертвих?

Насамперед варто зазначити, що перш ніж настане загальне воскресіння, має відбутись перше або раннє воскресіння — воскресіння до неба. У книзі Об’явлення 20:6 читаємо:
«Щасливі й святі ті, хто має участь у першому воскресінні: над ними друга смерть не має влади».

Що таке небо, як і коли відбудеться це воскресіння — уже розглянуто в статтях «Божий рай» та «Ці чоловіки відступили від правди, говорячи, що воскресіння вже відбулося» (частини перша і друга). Метою ж цього блогу є показати, як можна досягти першого воскресіння.

Цей шлях відкритий для всіх — так само, як і в першому столітті. Адже «Ісус Христос той самий — учора, і сьогодні, і навіки» (Євреїв 13:8). Проте досягти першого воскресіння не означає, що всі добрі люди автоматично підуть на небо, як твердить хибне вчення про «безсмертну душу». Йдеться про те, що ті, хто пізнає біблійну правду і залишиться вірним їй до самого кінця, — ті й отримають надію першого воскресіння.

Саме такою була і мета апостольського проповідування. Як написано в Колосян 1:5–6:
«Про цю надію ви раніше почули у слові істини — добрій новині, яка прийшла до вас. Вона приносить плід і поширюється по всьому світі...»

  Апостоли також згадували про загальне, або друге, воскресіння. Однак воно не було головним змістом їхньої звістки. Вони не пропонували його своїм слухачам як мету віри — це не була основна звістка, яку вони проголошували. Скоріше, вони засвідчували милосердний намір Єгови щодо тих померлих, які не мали можливості почути або глибоко зрозуміти добру новину в їхньому часі.

Окрім надії на небесне воскресіння, апостоли не мали повноважень звіщати про земне воскресіння як про головну перспективу для слухачів. Якби вони стали це робити, то самі перетворилися б на тих, хто звіщає «іншу добру новину», і таким чином втратили б власну надію на небесне спасіння. Про це попереджав апостол Павло, говорячи:
«Якщо хтось приходить і звіщає іншого Ісуса, ніж Того, якого ми звіщали, або якщо ви приймаєте іншого духа чи іншу добру новину, ніж ту, яку ви вже прийняли, — ви легко це терпите» (2 Коринфян 11:4, частина в).
І далі, ще категоричніше:
«Але навіть коли б ми або ангел з неба звістив вам добру новину, відмінну від тієї, яку ми звістили вам, — нехай буде проклятий!» (Галатів 1:8).

З цих слів зрозуміло: ніхто — ні людина, ні ангел — не має права перекручувати або підмінювати добру новину, яку апостоли отримали від самого Христа. Той, хто це робить, потрапляє під прокляття, тобто відділяється від Божої ласки та позбавляється надії на перше воскресіння.

Як уже згадувалось, загальне воскресіння мертвих не має нічого спільного з фальшивим ученням про «безсмертну душу», поширеним у традиційному християнстві. За Писанням, безсмертя — це не вроджена властивість, а нагорода, дарована Єговою вірним учням Христа за витривалість у випробуваннях. Тому воскресіння — це повернення до життя, а не активація якоїсь невидимої частини людини.

Загальне воскресіння відбудеться після першого, вже в майбутньому тисячолітньому Царстві Христа. На відміну від першого, це буде земне воскресіння — в тілесному вигляді. Ті, кого визнають гідними, воскреснуть у фізичних тілах, щоб мати змогу навчитися правди, пізнати волю Єгови і пройти остаточне випробування.

Таку надію мав і пророк Ісая. Як написано в Ісаї 26:19:
«Померлі твої оживуть, воскресне й моє мертве тіло. Тож пробудіться і співайте, ви, що мешкаєте в поросі, бо роса твоя — роса зцілення, і земля викине мертвих!»

Пророк Ісая виразно говорить: «воскресне й моє мертве тіло» — отже, його надія була не небесною, а земною, тілесною. Це ще раз підтверджує різницю між першим і другим воскресінням та показує, що Божий план включає милосердну можливість і для тих, хто жив до Христа або не мав змоги почути істину.

  Ізраїльтяни біблійних часів мали надію на воскресіння на землі — на що прямо вказує свідчення апостола Павла в Діях 24:15:

«До того ж, так само як і вони, я покладаю надію на Бога, що буде воскресіння праведних і неправедних».

  Ці слова він висловив до євреїв, які його слухали та звинувачували його перед намісником Феліксом в сектантстві. Перш за все він сказав, що "так само як і вони, я", тому Павло не заперечував земне воскресіння і визнав, що його противники  сподівались воскреснути на землі під правлінням Месії (хоча вони не визнавали Ісуса, як Месію).

Проте на відміну від них Павло проголошував  про нову, вищу надію — небесне воскресіння. Саме через це багато хто з релігійних лідерів ворожо ставився до нього: він вказував на те, що існує інше воскресіння — до небесного життя, яке перевершує земну надію.  Якщо взяти до уваги самого апостола Павла, то до свого навернення він також мав та проголошував земну надію будучи фарисеєм. Однак після свого навернення на християнство його надія змінилась на небесну.

Як сказав сам Ісус до євреїв,:
«Ви досліджуєте Писання, бо думаєте, що через них маєте вічне життя, а вони свідчать про мене» (Івана 5:39).

Ці слова показують, що євреї дійсно сподівались на вічне життя, зокрема — через воскресіння, яке очікували на основі вивчення Писань. Надія на земне воскресіння справді формувалась у тогочасних синагогах і ґрунтувалась на Писаннях. Наприклад, ангел сказав пророку Даниїлу:
«Ти спочинеш, але наприкінці днів встанеш, щоб отримати свою частку» (Даниїла 12:13).
Тут смерть уподібнено до сну або відпочинку, після якого Даниїл «встане» — тобто воскресне — і отримає свою нагороду.

Але хто саме належить до тих «праведних», про яких згадав Павло? Це не лише ті, хто дотримувався Мойсеєвого Закону, а й усі, хто на основі віри в правдивого Бога — Єгову — вів праведне життя, уникав ідолопоклонства та моральної нечистоти. До таких належать Авраам, Ной, Йов та інші, що жили ще до Закону. Наприклад, Йосип, не маючи Мойсеєвого Закону, усвідомлював, що перелюб — це гріх перед Богом (Буття 39:9). Отже, на основі віри він також зараховується до праведних. Таким чином, усі, хто щиро намагався догоджати Єгові до приходу Христа, воскреснуть у складі «праведних».

Разом із цим Павло згадує і про воскресіння «неправедних» (Дії 24:15). Хто вони? Це ті, хто не мав повного знання про Єгову, але жив відповідно до свого сумління, намагаючись чинити добро. Апостол пише:
«Коли ж люди з інших народів, які не мають Закону, з природи роблять те, що вимагає Закон, то вони, не маючи Закону, самі собі Закон» (Римлян 2:14).

Таким людям не була відкрита повна правда, однак у майбутньому вони воскреснуть не для негайної нагороди, а на суд, щоби мати можливість пізнати істину й виявити вірність. Сам Ісус сказав:
«Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в пам’ятних гробницях, почують його голос і вийдуть: ті, хто чинив добро, — на воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — на воскресіння суду» (Івана 5:28–29).

Тож воскресіння «неправедних» — це воскресіння на суд, під час якого воскреслі зможуть показати свою готовність прийняти волю Єгови. Цих людей Ісус називає "котрі чинили зло".

 Прикладом такого воскреслого буде злочинець, розп’ятий поруч із Ісусом. Він визнав Ісуса Месією і отримав обіцянку:
«Ти будеш зі мною в Раю» (Луки 23:43). Але це не означає, що він отримає небесну нагороду, бо, як сказано:
«Якщо хтось не народиться з води та духу, то не може увійти в Боже Царство» (Івана 3:5).
Цей чоловік не був народжений від духу, тому він воскресне на землі. Після воскресіння йому ще доведеться довести свою відданість Єгові ділами.

Ісус називає цей період «воскресінням суду», а Об’явлення 20:6 вказує, що цей суд триватиме тисячу років. Там сказано:
«Вони будуть священиками Бога і Христа і царюватимуть з ним тисячу років».
У цьому царюванні разом з Христом братиме участь його наречена, тобто клас небесних спадкоємців. Як зазначено:
«Я побачив престоли, і тим, хто сидів на них, було дано судити» (Об’явлення 20:4,12).

Таким чином, неправедні воскреснуть у майбутньому тисячолітньому Царстві, де матимуть шанс навчитися правди, виявити вірність і бути записаними до книги життя. Але цей шлях — зовсім інший, ніж надія на перше воскресіння, до якого апостоли запрошували своїх слухачів.

  Коли Біблія говорить про суд, це слово може мати різні значення залежно від контексту. Наприклад, існує суд над домом Божим, тобто над помазанцями, які вже тепер, упродовж свого життя в грішному тілі, проходять випробування на вірність Єгові (1 Петра 4:17). Є також суд над світом, який настане з приходом Христа, коли він сяде на свій славний престол (Матвія 25:31). І окремо згадується суд над померлими "неправедними", які воскреснуть у майбутньому.

Про це сказано в Об’явлення 20:12–13:

«Крім того, я побачив мертвих, видатних і простих, які стояли перед престолом, а також розгорнені сувої. Тоді розгорнувся ще один сувій — сувій життя. Мертвих було суджено за їхніми вчинками згідно з тим, що записано в сувоях. Море віддало мертвих, що в ньому, і смерть та могила віддали мертвих, що в них, і ті були суджені — кожен згідно зі своїми вчинками».

Фраза «стояли перед престолом» означає, що вони постали на видноті перед Єговою. Подібний образ використовує Ісус у Матвія 25:31–32, де всі народи зображені перед його престолом. У символічній мові Об’явлення немає жорсткого розмежування між небесним і земним — духовна сфера тісно пов’язана з подіями серед людей або християн. Тому фраза «перед престолом» зовсім не обов’язково означає, що це відбувається виключно в небесах. Інакше кажучи, неправедні воскреслі стоятимуть на землі, але водночас — перед Божими очима.

Після воскресіння ці люди повинні будуть навчитися застосовувати біблійні принципи в житті. Крім того, їм належатиме дотримуватися нових вказівок, які міститимуться у розгорнутих «сувоях». У них буде викладено Божі вимоги, що стосуватимуться життя в умовах Тисячолітнього Суду. Розкриття цих сувоїв стане ще одним проявом незаслуженої доброти Єгови.

Якщо воскреслі будуть слухняні вимогам, викладеним у цих сувоях, то їм буде винесено виправдувальний вирок. У результаті вони зможуть поступово наближатися до досконалості й отримати право називатися земними синами Єгови — подібно до того, яким був Адам у безгрішному стані. Так вони зможуть навіки радіти близькими й люблячими стосунками зі своїм Творцем.

      Однак виникає ще одне важливе запитання: чи всі "неправедні" воскреснуть на цей Суд? Як показує Боже Слово, не всі. Дехто не воскресне взагалі. Хто ж ці люди?

Наприклад, Ісус звернувся до своїх релігійних противників із попередженням:

«Як ви утечете від засудження до геєни?» (Матвія 23:33)

Геєна — це символ остаточного, вічного знищення без надії на воскресіння. У книзі Об’явлення цей стан названо «озером вогню», що є образом другої смерті — безповоротної.

До осіб, приречених на таку другу смерть, належать:

• жителі Содома і Гоморри, які, за словами Юди 7, стали прикладом зазнання «вічного покарання вогнем»;

• ті, хто згрішив проти святого духу — про них Ісус сказав, що їм не буде прощено «ні в цьому віці, ні в майбутньому» (Матвія 12:32);

• люди, які чинять свідомі вбивства через ненависть чи пожадливість і не каються — про них сказано: «кожен, хто ненавидить брата свого, є вбивцею, і ви знаєте, що жоден убивця не має в собі вічного життя» (1 Івана 3:15).

До цього класу, ймовірно, належать і вавилонські правителі та релігійні провідники, адже пророк Єремія передрік, що вони «заснуть сном вічним і не прокинуться» (Єремії 51:57, 58).

Також у книгу життя Ягняти не заносяться ті, хто поклоняється символічному "звіру", тобто політичній системі, яка протистоїть Божому правлінню. Про них сказано:

«Йому будуть поклонятися всі мешканці землі, імена яких від заснування світу не записані в сувій життя, який належить заколеному Ягняті» (Об’явлення 13:8; 17:8).

Тому було б нерозсудливо свідомо чинити те, що засуджує Бог, сподіваючись, що згодом можна буде покаятись або що «все одно буде воскресіння неправедних». Адже такий легковажний підхід може коштувати людині самої можливості воскреснути. Єгова бачить серце, знає внутрішні мотиви кожного.

Сам Ісус застерігав простих слухачів від легковажного ставлення до гріха:

«Якщо твоє праве око доводить тебе до спотикання, вирви його й викинь. Бо краще втратити одну частину тіла, ніж щоб усе тіло було вкинуте до геєни» (Матвія 5:29).