«Хто згрішив проти мене, того і зітру з книги.

 

    Чи завжди фрази «я не знаю» або «ми не знаємо» у відповідь на біблійне запитання свідчать про щирість і смирення? У деяких випадках – так. Особливо коли людина щойно дізналася про певну тему або ще не мала можливості ґрунтовно її дослідити. Та чи завжди це так?

Коли існують очевидні біблійні докази з якогось питання, а людина все одно відповідає «не знаю», це може свідчити не про скромність, а про небажання змінювати свій світогляд і життя відповідно до Божої волі.

Показовим є приклад із життя Ісуса:

«І знову прийшли вони в Єрусалим. Коли ж Він у храмі ходив, поприходили первосвященики й книжники, і старшини до Нього,
і сказали Йому: Якою Ти владою все оце чиниш? І хто Тобі владу цю дав, щоб Ти це робив?
А Ісус відказав їм: Запитаю й Я вас одне слово, і відповідайте Мені, то й Я відкажу вам, якою Я владою це все чиню.
Іванове хрищення з неба було, чи від людей? Відповідайте Мені!
Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже: Чого ж ви йому не повірили?
А як скажемо: Від людей, то боялись народу, бо всі вважали, що Іван був справді пророк.
І сказали Ісусові у відповідь: Не знаємо...
А Ісус їм відказує: То й Я не скажу вам, якою Я владою це все чиню» (Марка 11:27–33).

На перший погляд, відповідь «не знаємо» може здатися нейтральною. Але з контексту зрозуміло: це була нещира відповідь, продиктована страхом втратити вплив на людей і небажанням визнати Ісуса Месією. Їх не зупиняла відсутність доказів – навпаки, докази були очевидними. Вони просто свідомо їх ігнорували.

Причин сказати «я не знаю» може бути безліч, але Єгова, Який досліджує серця, бачить наші справжні мотиви. У випадку з Ісусом, це не було якесь глибоке пророцтво, яке важко зрозуміти без дії духу Єгови. Це було просте запитання, відповідь на яке була зрозуміла кожному уважному спостерігачеві.

Подібно й сьогодні: якщо біблійні докази чітко свідчать про істину, нам не слід уникати їх або підміняти щирість зручним незнанням. Смирення вимагає не лише визнати істину, а й покірно підкоритися їй.

 Наприклад, чи воскреснуть у загальному воскресінні ті, хто загинув під час Потопу або в містах Содом і Гоморра? Щоб відповісти на це запитання, звернімося до натхнених слів учня Юди та апостола Петра — близьких послідовників Христа.

«Як Содом і Гоморра та міста поблизу, що таким самим способом віддавалися розпусті й шукали іншого тіла, — вони зазнали кари вічного вогню і стали застереженням» (Юди 7).

«Бо коли Бог ангелів, які згрішили, не пощадив, а, закувавши їх у кайдани темряви, вкинув до аду (Тартару), щоб тримати до суду, і не пощадив першого світу, але врятував тільки Ноя, проповідника праведності, коли навів потоп на світ безбожників; і коли міста Содом і Гоморру обернув на попіл, засудивши на знищення, зробив їх прикладом для майбутніх безбожників…» (2 Петра 2:4–6).

Юда пише, що мешканці Содома й Гоморри «зазнали кари вічного вогню». Цей вислів означає не безкінечне фізичне горіння, а остаточну й безповоротну смерть — вічне знищення, без надії на воскресіння. Подібне значення має й вислів Ісуса:

«Тоді Він скаже й тим, хто ліворуч: “Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, приготований дияволу та його ангелам”» (Матвія 25:41).

Ісус пояснює, що у «вічний вогонь» буде кинутий і сам Диявол. Цей вогонь не символізує вічні муки, а повне й остаточне знищення. Тож «вічний вогонь» у Біблії — це образ вічної смерті, повного знищення без повернення.

Особливо звернімо увагу на вираз Юди: «подібно до них» або «таким самим способом». Перед цим він згадує ангелів, які покинули своє місце на небі й вступили у гріховні стосунки з людськими жінками (пор. Буття 6:1–4). Мешканці Содома та Гоморри, згідно з Юдою, поводилися подібно до цих падших ангелів: шукали «іншого тіла», тобто мали неприродні сексуальні стосунки, включаючи гомосексуалізм (див. Буття 19:4–5).

Це не просто згадка про аморальність — Юда навмисно проводить паралель між бунтівними ангелами та зіпсованими людьми. І якщо для демонів не передбачено жодного шансу на прощення або воскресіння, то й ті, хто діяв подібно до них, згідно з цим текстом, зазнають тієї самої долі — остаточного засудження і вічної смерті.

Отже, біблійні свідчення дозволяють дійти висновку: загиблі під час Потопу та мешканці Содома й Гоморри, які вперто чинили зло попри попередження, не матимуть воскресіння. Їхній приклад — застереження для всіх, хто свідомо чинить безбожність.

   Апостол Петро чітко стверджує, що Єгова «засудив» міста Содом і Гоморру, обернувши їх на попіл. Це вказує не на тимчасове покарання, а на вже винесений остаточний вирок, який не потребує повторного перегляду. Тому говорити про якийсь майбутній суд над окремими мешканцями цих міст — недоречно. Сам факт засудження, описаний у минулому часі, засвідчує завершеність цього Божого рішення.

Більше того, Писання говорить, що Єгова не змінює Своїх рішень:

«Бог не людина, щоб говорити неправду, і не син людський, щоб міняти свої рішення. Чи ж Він скаже щось і не зробить, чи говоритиме — і не виконає?» (Числа 23:19).

Тобто, якщо Єгова виніс остаточний вирок цим людям — це рішення не буде скасоване. І Юда, і Петро ставлять мешканців Содому та Гоморри на один рівень із бунтівними ангелами та загиблими в Потопі, підкреслюючи спільну участь у «вічному суді» та остаточному знищенні. Це свідчить, що й ті, хто загинув у Потопі, так само понесли «кару вічного вогню», тобто були знищені без надії на воскресіння.

Ті ж, хто намагається проявляти поблажливість або милосердя до таких осіб, фактично ставлять під сумнів справедливість і мудрість Божого суду. Апостол Павло застерігає:

«Людино, хто ти така, щоб заперечувати Богові? Чи може творіння сказати творцеві: “Чому ти зробив мене таким?”» (Римлян 9:20).

Єгова вже одного разу дозволив поставити під сумнів майбутнє цих міст, коли Авраам, сповнений співчуття, звернувся до Нього зі смиренним запитом:

«Тоді Авраам сказав: “Будь ласка, Єгово, не гнівайся, але дозволь мені ще раз заговорити: а якщо знайдеться там десять (праведників)?” І Він відповів: “Не знищу через десятьох”» (Буття 18:32).

Цей діалог демонструє, що Єгова готовий виявити милість, якщо є підстава — якщо хоч дехто справді праведний. Але з усього населення тих міст лише троє — Лот та його дві дочки — були визнані гідними порятунку. Навіть дружина Лота, яка затрималась думкою в місті, загинула, обернувшись на соляний стовп. Решта жителів була визнана недостойною життя, і їх не було пощаджено.

Таким чином, на основі біблійних свідчень, маємо всі підстави вважати, що мешканці Содома, Гоморри та загиблі в Потопі вже зазнали остаточного Божого суду й не воскреснуть. Це приклад того, як попереджені, але вперто безбожні, втрачають не лише життя в теперішньому віці, а й будь-яку надію на вічне життя.

 А як щодо слів Ісуса:

«У яке тільки місто чи село увійдете, шукайте в ньому достойних людей і залишайтесь там, аж поки не підете далі. Увійшовши в дім, вітайте його мешканців, і, якщо дім достойний, нехай мир, якого бажаєте йому, прийде в нього, а якщо не достойний, то нехай ваш мир повернеться до вас. Коли ж хтось вас не прийме або не слухатиме ваших слів, то, виходячи з того дому чи міста, обтрусіть порох зі своїх ніг. Правду кажу вам: землі Содома і Гоморри в Судний день буде легше, аніж тому місту» (Матвія 10:11–15; пор. Луки 10:11–15).

У цих словах Ісус ніде не стверджує, що мешканці Содому чи Гоморри (або дехто з них)  можливо воскреснуть. Він лише каже, що їм буде «легше» в Судний день, ніж тим містам, які відкинули добру новину. Це порівняння не вказує на буквальну участь содомлян у майбутньому суді.  Тут Ісус лише сказав, що їм буде в судний день «легше».

Ісус використовує тут аргумент a fortiori (від більшого до меншого), відомий у юдейській традиції як кал ва хомер. Це форма логіки, коли неможливе або гіперболічне протиставляється реальному, щоб підкреслити силу або очевидність твердження.

Подібний прийом зустрічається й раніше в Нагірній проповіді:

«Правду кажу вам: швидше зникнуть небо і земля, аніж зникне із Закону хоча б одна найменша літера чи рисочка літери, перш ніж усе збудеться» (Матвія 5:18).

Чи мав на увазі Ісус, що небо і земля справді зникнуть? Зовсім ні. Це — гіперболічна форма протиставлення, покликана посилити думку: якщо навіть вічне небо і земля не зникнуть, то тим більше — жодна часточка Божого Закону не залишиться невиконаною. Так само і в нашому випадку: навіть якщо Содому і Гоморрі буде «легше», то наскільки ж більшою буде вина тих, хто свідомо відкинув вістку Царства, проголошену Сином Божим.

З контексту видно, що Ісус не говорить про майбутній есхатологічний суд, який пізніше буде асоціюватися з «Тисячолітнім правлінням». У грецькому оригіналі слово крісіс («суд») не виділено жодною великою літерою, оскільки стародавні грецькі рукописи взагалі не мали відмінностей між великими й малими літерами. Деякі сучасні переклади, використовуючи велику літеру — «Суд» — створюють враження, що йдеться про останній, всеосяжний суд людства. Однак така стилістична підміна може ввести в оману, оскільки в самому тексті такого значення не закладено.

Фактично, цей суд стосувався історичного покарання, яке зазнали міста Юдеї, що відкинули апостолів. Римське спустошення Ізраїлю (70 р. н. е.) є безпосереднім виконанням цього «суду». Сам Ісус згадував Капернаум, Хоразін і Віфсаїду — міста, які знехтували добру новину. Археологічні та історичні джерела підтверджують: ці місця справді були зруйновані.

У якому ж значенні Содому та Гоморрі було «легше» в «судний день»?

Ісус сказав — буде легше, вказуючи на майбутнє щодо тогочасних слухачів. Але з перспективи нашого часу це вже відбулося. У день суду над Содомом і Гоморрою мешканці загинули швидко й раптово, в одну мить — від вогню, що зійшов з неба. Знищення було негайним і, можливо, не таким болісним. Натомість, міста Юдеї, що знехтували Ісусом, зазнали довготривалого болю, облог, голоду, хвороб, страху перед римськими легіонами. Їхня загибель була повільною, жахливою й трагічною. Навіть саме очікування смерті, коли мешканці бачили римські війська під стінами міста, було мукою.

Ось у чому полягає порівняння: тим, хто  жив у часи Авраама, було легше, ніж тим, хто особисто чув голос Христа й відкинув його. Ісус увиразнив це парадоксом: «легше буде Содому й Гоморрі», — не для того, щоб обіцяти їм воскресіння, а щоб наголосити на винятковій відповідальності тих, хто чув добру новину.

Ту ж логіку Ісус застосовує й до Тира і Сидону:

«Кажу вам: Тиру і Сидону буде легше в день суду, ніж вам» (Луки 10:14).

Історично зрозуміло, що Тир і Сидон не постраждали так жорстоко, як юдейські міста. Римська кара оминула їх, і тому їхня участь була "легшою", — що підтверджує Ісусове висловлювання. 

  Звернімо увагу, що Ісус протиставляє єврейські міста Хоразін, Віфсаїду та Капернаум не випадковим іноземним містам, а саме Тиру й Сидону — фінікійським містам, які також розташовані північніше, відносно недалеко. Це географічне та культурне зіставлення підсилює контраст: якщо навіть язичницькі Тир і Сидон були б сприйнятливішими до діл, які чинив Ісус, то наскільки більшою є вина міст, які відкинули його, маючи всі докази. Ісус показує, що навіть язичники з сусідніх регіонів мали б більше підстав покаятися, якби побачили ті діла, що їх бачили євреї — тим самим підкреслюється глибина провини останніх. 

  А як що до слів Ісуса  про Копернаум: «Ти до неба піднесешся? Ні, до гадесу зійдеш» — тут в його словах немає теми про воскресіння, а це риторичне протиставлення. Ісус іронічно підкреслює глибину падіння міста, яке мало великі привілеї — «небо», але через байдужість і невір’я буде принижене до «гадесу», тобто до ганьби і загибелі. Це той самий метод гіперболічного протиставлення, який Ісус використовував і в інших висловах, зокрема коли говорив, що «легше зникнуть небо і земля, ніж мине хоча б одна рисочка Закону».

Це не буквально про місцезнаходження, а символічно — від найвищої точки до найнижчої. Це метафора повного падіння, схожа на Ісаї 14:13–15, де гордовитий правитель каже: «Зійду на небо...», але Бог каже: «У шеол будеш скинутий». 

 Але коли Ісус говорив про ніневітян і царицю з Шеви, він чітко заявив, що вони «воскреснуть на суд» (Луки 11:31–32). Це — пряме твердження про їхнє воскресіння в майбутньому. Проте в   контексті слів Ісуса немає жодної згадки про содомлян. Отже, не має жодних підстав  стверджувати, що дехто з Содому і Гоморри   мають воскреснути. 

  Це особливо важливо, якщо порівняти зі словами Ісуса про ніневітян та царицю з Шеви. У тому випадку він чітко сказав, що вони воскреснуть на суд — використавши конкретне дієслово, пов’язане з тілесним воскресінням. Натомість щодо Содому й подібних міст він не згадує воскресіння, а лише риторично підсилює провину сучасників, вдаючись до гіперболічного протиставлення: «легше буде…». Таким чином, ці два тексти мають різну граматичну структуру, функцію й богословський сенс, тому змішувати їх — некоректно.

Апостоли Петро та Юда не могли неправильно зрозуміти Ісуса або суперечити Йому. Натхнені святим духом, вони недвозначно написали, що содомляни вже «понесли кару вічного вогню» (2 Петра 2:6; Юди 7). Це узгоджується з прямою Божою позицією щодо гріха:

«Хто грішника виправдовує і хто засуджує праведника — обидва вони гидкі для Єгови» (Приповістей 17:15).
«А безбожний праведності не навчиться, навіть якщо йому виявити ласку: у краї праведності він буде чинити зло і не побачить величі Єгови» (Ісаї 26:10).

Ці тексти свідчать про незмінність Божих моральних принципів і про те, що милість не надається тим, хто вперто схильний до  зла.

Чи підтримує Біблія думку, що всі або майже всі люди, які колись жили, воскреснуть на загальний Суд? Деякі біблійні вірші свідчать про протилежне. Наприклад:

«А мешканці землі, чиї імена, починаючи від заснування світу, не вносяться у сувій життя, будуть дуже дивуватися...» (Об’явлення 17:8).

Це вказує на те, що значна частина людства не записується в сувій життя — а отже, не має надії на воскресіння. І ще:

«Але Єгова відповів Мойсею: “Хто згрішив проти мене, того і зітру з книги”» (Вихід 32:33).

Отже, імена можуть бути стерті з Божої книги життя. Це — серйозне попередження. Таким чином, у багатьох людей є реальний шанс не потрапити до воскресіння.

Дивіться також останній абзац у статті «Воскресіння загальне», де подано додаткову інформацію про загальне воскресіння і його межі. https://goodnewshristianity.blogspot.com/2023/02/blog-post.html