«Ти — Христос, Син живого Бога»

 

  Одне з ключових місць у християнських Грецьких Писаннях, яке багато відкриває як про Ісуса Христа, так і про апостола Петра — це Євангеліє від Матвія 16:13–20. Прийшовши в околиці Кесарії Филипової, Ісус звернувся до своїх учнів із запитанням: «Що люди говорять про Сина людського? Хто він такий?»

Чи Ісус не знав, що про нього кажуть люди? Звісно, знав. Та своє запитання він поставив, щоб учні самі замислилися і висловили особисту думку про нього. У відповідь вони сказали, що люди вважають Ісуса Іваном Хрестителем, Іллею чи Єремією — одним із пророків. Це свідчить про те, що серед народу панувала плутанина — люди керувалися здогадками та чутками, а не точним знанням. Важливо зазначити, що ці думки з’явилися вже після страти Івана Хрестителя (див. Матвія 14:1–13). Тобто люди навіть були готові повірити, що Ісус — це воскреслий пророк або сам Іван, який дивом повернувся до життя.

Після цього Ісус звертається до самих учнів: «А ви що думаєте? Хто я такий?» У цей момент Петро бере ініціативу й відповідає: «Ти — Христос, Син Бога живого». Тут він використовує титул «Христос» — тобто Месія, Помазанець, на що вказує його віра в те, що Ісус був   призначений живим Богом для спасіння людства.

Особливо промовистим є те, що Петро не сказав: «Ти — Бог, що зійшов на землю», хоч мав нагоду сказати саме це, якби вважав так. Очевидно, така думка навіть не спадала йому на думку. Він чітко визнав Ісуса Сином Бога — тобто тим, хто прийшов із неба, мав  походження від Батька, але не був самим Всемогутнім Богом. Петро показав віру в те, що Ісус має   джерело свого існування, яке походить від Батька, що він є створеним Божим Сином, а не Богом у буквальному сенсі.

Подібна ситуація виникла й під час суду над Ісусом. Коли його звинувачували фальшиво, він мовчав. Але коли первосвященик зобовязав його відповісти під під клятвою: «Поклянися живим Богом і скажи нам: чи ти Христос, Син Божий?» — Ісус відповів: «Ти сам це сказав. Але кажу вам: відтепер ви побачите Сина людського, який сидітиме праворуч від Сильного і приходитиме на хмарах небесних» (Матвія 26:63–64). І тут Ісус підтвердив істину про себе — не більше й не менше. Він не сказав, що є Всемогутнім Богом, але й не применшив своєї ідентичності. Він чітко визнав, ким є насправді — Христом, Сином Божим, посланий із небес.

Таким чином, Ісус не був ні звичайною людиною, яка походила від грішного людського роду, ні Всемогутнім Богом у людському тілі. Він був досконалою людиною, чудесно зачатою Божою силою, і прийшов на землю з неба. Саме тому апостол Павло називає його «останнім Адамом» (1 Коринфян 15:45) — безгрішним, досконалим, здатним викупити людство своїм життям.

За точну відповідь Ісус похвалив Петра і сказав:
«Щасливий ти, Си́моне, сину Йо́ни, бо не плоть і кров виявили це тобі, а мій небесний Батько» (Матвія 16:17).

З цих слів видно, що біблійна правда відкривається лише тим, кого вважає гідними сам Єгова. Люди не доходять до неї самостійно, керуючись лише людськими міркуваннями. Говорячи «плоть і кров», Ісус мав на увазі саме людину в її природному стані — зокрема самого Петра — і водночас підкреслював, що Петро не сам дійшов до правильного розуміння. Інакше кажучи, Ісус сказав: «Це відкрив тобі не ти сам і не інші люди, а мій небесний Батько».

Проте Єгова не порушує свободи волі людини. Він не змушує силоміць когось увірувати — лише лагідно спрямовує думки в правильному напрямку, співпрацюючи з людиною, яка щиро шукає істину.

Далі Ісус сказав:
«До того ж говорю тобі: ти — Петро, і на цій скелі я збудую свій збір, і брами могили не подолають його» (Матвія 16:18).

Цими словами Ісус наголошує на ролі Петра у започаткуванні та зміцненні християнського збору. Ім’я Петро, яке Ісус дав йому раніше (Марка 3:16), означає «камінь» або «скеля». Але чи означає це, що Ісус зробив Петра головним над усією Церквою? Ні. Ісус лише підкреслює важливу рису характеру Петра — твердість і рішучість, які згодом стали основою в служінні.

А сам Петро, як і інші апостоли, однозначно вказував, що Христос, а не він, є справжньою Скелею:
«Ось я кладу на Сіоні камінь вибраний, дорогоцінний, наріжний камінь основи; і той, хто вірить у нього, ніколи не розчарується» (1 Петра 2:6).

Після воскресіння Ісуса і події П’ятидесятниці саме завдяки Петровій твердості й ініціативності добра новина почала швидко поширюватись, як видно з перших розділів книги «Дії апостолів».

Ісус не мав на увазі, що Петро буде одноосібним главою майбутньої Церкви. У книзі Об’явлення сказано, що мури нового Єрусалиму стоять на 12 основних каменях, які представляють усіх дванадцятьох апостолів (Об’явлення 21:14). Раніше Ісус уже надавав своїм учням нові імена, щоб відобразити їхні характерні риси — наприклад, Якова та Івана він назвав Воанерге́с, що означає «сини грому» (Марка 3:17). Отже, кажучи «ти Петро», Ісус не мав на увазі себе як скелю, а підкреслював особливу роль Петра як одного з основоположників збору.

Коли Ісус додав:
«...і брами могили її не подолають»,
чи мав він на увазі, що впродовж усієї історії, з моменту його повернення на небо, завжди існуватиме організований збір правдивих поклонників? Ні. Ісус і апостоли попереджали про майбутній період духовної темряви. Протягом віків могли бути часи, коли не існувало жодного справжнього поклонника, який служив би Єгові в «дусі та істині» (Івана 4:24).

Отже, Ісус мав на увазі не постійну присутність збору на землі, а непереможність Божого задуму — тобто що Божий намір щодо вибраних виконається. У кінцевому результаті повне число гідних буде зібране й увійде до небесного Царства — до Нового Єрусалиму.

Подібний принцип бачимо і в обітниці, яку Єгова дав Соломонові щодо Єрусалиму:
«Моє ім’я перебуватиме там повік», — сказав Він. Але це не означало, що буквальний Єрусалим і храм завжди стоятимуть, навіть якщо народ зрадить Єгову. Божі служителі іноді неправильно тлумачили ці обітниці. Наприклад, у Псалмі 89 читаємо:
«Я не порушу своєї угоди... Потомство Давида буде навіки... Але ти відкинув свого помазанця...» (Псалом 89:34–42).

З людської точки зору могло здаватись, що обітниця Єгови не виконується. Але насправді Його намір залишався незмінним. Подібно і сьогодні може здаватись, що правдива організована Церква не існує. Проте в кінці часів залишок «вибраних» буде підхоплено до неба:

«І якби Єгова не скоротив ті дні, то не врятувалась би жодна людина. Але задля своїх обранців він їх скоротить» (Марка 13:20).

Якими б не були спроби Сатани знищити істинний християнський збір, «брами могили його не подолають».