"Дана мені всся влада" (доповнення)

 

Як відомо з навчань апостолів, що Ісус став Царем (отримав титул цар) весною 33 року, відразу після свого воскресіння. Апостоли ніколи не навчали, що Ісус стане царем або отримає титул “цар” в далекому майбутньому. Всю повноту влади Ісус мав вже тоді в першому столітті.(Євреїв 7:15;1 Тимофія 6:15,Матвія 28:18).

Але існують, ще непрямі докази з грецьких писань того, що це дійсно так. Перший з них це 1 Коринфян 15:25 “бо належить йому царювати” цей вислів є апостольською вставкою в цитату з Псалма 110:1 “Сядь праворуч мене”. Отже з цієї вставки стає зрозуміло, що Ісус почав царювати, відколи сів праворуч від Єгови відразу після свого воскресіння, і закінчить коли останній ворог, тобто смерть буде усунено. Як відомо з книги Обявлення це станеться після тисячі років панування Христа. Смерть, сатана і демони будуть тоді остаточно усунені. «Сісти праворуч від Єгови означало для Ісуса отримати всю повноту влади, а не просто сидіти. Подібного просила мати Заведеєвих синів, тобто вона просила для них реальної влади. “А він (Ісус) запитав її: «Чого ти хочеш?» Вона ж відповіла: «Пообіцяй, що обидва мої сини сядуть біля тебе у твоєму Царстві — один праворуч, а другий ліворуч»” (Матвія 20:21НС). Тому сказати, що Ісус сидить праворуч від Єгови але не є ще царем, це було б запереченням його влади.

Ті хто стверджує, що Ісус став царем приблизно лише через 1900 років після свого воскресіння, наводять доказ з Євреїв 10:12,13 і говорять, що Ісус став царем не відразу після свого воскресіння, а мав “чекати” поки він стане царем. Але в такому розумінні існує підміна понять, якого в цьому місці зовсім немає. Дійсно в тому вірші сказано , що Ісус “чекає”. Але чого саме він чекав? Він не чекав поки стане царем. Згідно, того вірша “чекав” ( і чекає в цей час ) поки “останій ворог” (смерть, сатана, демони) не буде покладений під його ноги, а це зовсім інше. ”Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і назавжди по Божій правиці засів, далі чекаючи, аж вороги Його будуть покладені за підніжка Його ніг.” (Євреїв 10:12-13 Огієнко).

   Далі переходимо до Колосян 1:13 “Він врятував нас з-під влади темряви й переніс у царство свого улюбленого Сина “. Коли християнин пізнає правду про Єгову, його сина Ісуса та божі наміри та норми, виходить з фальшивого поклоніння, тоді він перестає бути під владою темряви, а переходить під владу або царство Христа. Отже, для християн Ісус стає царем відтоді , як вони пізнають біблійну правду та дотримуються її. З цього випливає, що Ісус є царем від часу свого воскресіння, адже щоб християни ввійшли в це царство він мусить ним бути. В цьому вірші протиставляється влада темряви і царство сина тобто перехід під іншу юрисдикцію “переніс” є реальна зміна статусу людини. Отже Ісус царює над тими кого перенесено у його царство.

    “Адже Богу було до вподоби, щоб у ньому перебувала вся повнота” (Колосян 1:19). Тобто весь обсяг Божої повноти (влада, слава, призначення) перебуває в Ісусі як центральній фігурі Божого наміру. Від часу свого воскресіння Ісус має багато титулів, які характеризують його владу: “Господь”, “Христос”, “Апостол”, “Первосвященник” (Євреїв 3:1), “Начальник або керівник життя” (Дії 3:15). Якщо ж слідувати твердженням тих, хто стверджує, що Ісус отримав титул “Цар” лише через 1900 років, тоді вони цим заперечують слова Павла, що в Ісусі перебувала вся повнота. Адже в такому випадку це була б неповнота.

    А також у Колосян 2:10 прямо сказано, що Ісус є «головою всякого уряду та влади». Такий вислів втрачає реальний зміст, якщо заперечувати наявність у Ісуса царської влади після його воскресіння, адже бути «головою» над урядами й владами означає фактичне панування й верховенство, а не лише духовний вплив або майбутнє призначення. Без визнання за ним титулу «цар» ці слова Павла перетворюються на формальне формулювання без реального наповнення.

   А також у Якова 2:8 ми читаємо: «Якщо ж ви виконуєте царський закон за Писанням: “Люби свого ближнього, як самого себе”, — добре робите». Яків називає цей закон «царським», бо це воля Царя, яка стоїть у центрі закону й буде мірилом суду в Царстві. Слово «царський» (гр. basilikos) означає те, що належить царю або походить від царя. Цілком очевидно, що цим царем є і на той час уже був Ісус Христос.

Якщо говорити прямо: якби Ісус мав стати царем лише в далекому майбутньому, вислів Якова «царський закон» у цьому контексті був би щонайменше дивним, а по суті — недоречним. Яків говорить мовою чинного права, а не майбутніх обіцянок: він докоряє за теперішню поведінку, називає її гріхом уже зараз (2:9) і апелює до закону, який уже порушують. Назвати закон «царським» має сенс лише тоді, коли існує цар, його влада визнана адресатами, а його закон є обов’язковим у їхньому реальному життєвому просторі — зокрема в зібранні.

   І нарешті, у Дії 17:7 слова противників християн та їхнє звинувачення — «є інший цар» — показують, що апостоли й перші християни проповідували іншу владу, владу свого царя Іcуса, у протиставлення земному цезарю, який також мав обмежену владу над певною частиною земної території. Це звинувачення не виникло б на порожньому місці. Якби в той час християни не вважали Іcуса царем, вони не могли б говорити з такою свободою й визначеністю у своїй проповіді.

Хоча ці слова належать противникам, саме по собі таке звинувачення було б безсилим і безпідставним, якби християни справді не проголошували існування іншого царя. Отже, навіть ворожі свідчення підтверджують, що царська влада Іcуса визнавалася вже в апостольський період.

Ця стаття є доповненням до статті “дана мені вся влада на небі і на землі “.